Розділ №11. Втрачені нерви

Вуглик:

Холодне повітря пробиралося через напіввідкрите вікно. На вулиці шуміла злива, ніяк не даючи заснути. Навіть тепла ковдра і в'язані носочки на лапках не допомагали відчувати затишок. Постійно здавалося, що в закутках нишпорить якась миша і готує підставу.  Темрява в кімнаті нагнітала атмосферу так сильно, що в якийсь момент я плюнув і увімкнув світло.

Десь за вікном, вдалині, небо рвалося на частини від гуркоту грому та блискавок. Добре, що я вмовив Сару взяти плащ, інакше б виклював би всі її мізки, поки знову заливав би настої через рот. Останній раз, як вона захворіла, то весь день чхала сирою силою і кожен такий чих супроводжувався воскресінням всього навчального кладовища. Адепти, які саме складали екзамени з некромантії, від такого щастя непритомніли. А ті, що мали трохи стійкіші нерви — позалазили на дахи склепів чи величезних скульптур і вже звідти відбивалися чим могли. Але на довго не вистачило ні їх, ні старигана Гордеріона. Після шостого підняття і шостої хвилі вереску під його вікнами, ректор телепортував названу доньку в ліжко й сказав там і сидіти, поки не одужає. 

Згадавши всі ті кола мук, коли я відпоював Сару гіркими ліками, я зрозумів, що сну мені не буде. Натягнувши на себе невеликий чорний плед, я зліз з підвіконня і потопав на кухню — заїдати безсоння вівсяним печивом. Біда була в тому, що банка з ним стояла на верхній поличці, а магічити я не вмів. Тому, залишивши ковдру на стільці, я підлетів до полички, обережно взяв дзьобом край банки та почав повільно спускатись вниз. Аж ось почувся такий гуркіт, що від неочікуваності я аж здригнувся. Банка з моїм улюбленим печивом підскочила вверх і вдарила мене ж по голові, спускаючи на землю. Мить — і грюкіт повторився ще раз, але вже в спальній. Недовго думаючи, я схопив зі столу металеву лопаточку та обережно пішов дивитись, який самогубець вліз в кімнату до некромантки.

Дурна гроза нарешті почала трохи втихомирюватись, а у квартирі все ясніше чулась неприродна  тиша. Лопаточка додавала впевненості, але не настільки, щоб я вривався до ворога, забувши про інстинкт самозбереження. Ні. Я тихенько відчинив двері й обережно заглянув одним оком в спальню. З правої сторони нічого не змінилося: шафа на місці, тумба теж, все стояло так, як раніше. А от коли я відчинив двері ширше, то мало не зомлів!  На коричневій ковдрі лежала Сара! Гола! Кинувшись до господині, я роздивлявся її зі всіх боків і ледве стримувався, аби не стукнути лопаткою непритомне тіло по голові. Вся її духовна оболонка буквально тріщала по швах! Безсовісна дурепа! Це ж треба було примудритися стільки магії викачати звідкись, щоб мало не здохнути! І навіть про мене не подумала в цей час! Ніякої поваги до власного фамільяра! Притягну Ала, вилікую, і сам надаю по м'якому місцю! А потім ще компенсації вимагатиму!

Скинувши з лапок носочки, я відчинив вікно і кинувся прямо під зливу, яка тільки но почала вщухати. Біда була в тому, що цей злощасний інкуб'ячий зад викупив будиночок на території Академії й до нього треба було стільки летіти, що коли я нарешті добрався — промок наскрізь. З дзьоба капала вода, крила промерзли, сил взагалі не було ніяких. Не дивно, що через втому і погану видимість моя тушка вкотре влетіла на повній швидкості в зачинені двері. Зверху лився дощ, десь там в гуртожитку страждала Сара, а цей інкуб спав і навіть не почув з першого разу, як я йому лапками стукав!

Масивні двері відчинилися, і я нарешті побачив розпатланого Алексіуса в одних м'яких штанах. Довгі русі коси розвіював вітер, під очима виднілися головні документи викладача — синяки, а сам погляд мені обіцяв довгу і жахливу смерть.  А дулю йому, Сарочка воскресить мене у будь-якому випадку!  Інкуб вилаявся на чому світ стояв і вже тягнувся своїми блідими кістлявими пальцями до моєї шиї, але я вчасно заволав на пів двору:

— Там Сарі дома погано!

— Що сталося? — перемкнуло його.

— Телепортувалась на автопілоті. Набралась десь магії так, що аж полізло через тілесну оболонку.

— От дурепа без інстинкту самозбереження! — гаркнув Ал, тікаючи в дім, щоб зібрати якісь склянки. Я на це  тактовно промовчав, думаючи, що інстинкт в неї то був, ще й краще за всіляких інкубів. А от удачі по житті зовсім не вистачало.

Лорд Імеморіал скинув у сумку якісь речі, підхопив мене під лікоть і розбив амулет телепортації до самих дверей. Знову вилаявшись собі під ніс, він ткнув моїм бідолашним дзьобом прямо в замок і гаркнув, щоб відкривав швидше. Чесне слово, якби я теж не переживав за Сарочку, роздер би йому кігтями всю пику. А так, потер болюче місце і пустив нас у дім. 

Темрява, яка заполонила кімнату, швидко змінилася яскравим освітленням. Сара лежала на ліжку, прикрита коричневою ковдрою. На темному тлі її бліде обличчя виглядало мертвенно білим. Скинувши тканину на підлогу, Алекс почав оглядати тіло, намагаючись знайти слід від пульсара або ще щось. Але нічого не було, окрім шрамів, які чомусь бентежили його. 

— Вони вже були, Ал, — вставив я свої п'ять монет, нетерпляче крокуючи поряд і кривлячись від осудливого погляду лікаря.

— Звідки?

— Викрадення пам'ятаєш? — інкуб розізлився, від чого в його очах загорілись червоні вогники. —  І не дивись на неї так, ти теж би таким не хвалився б. Одна Забута знає, чого нам з нею коштувало залишити минуле в минулому.

— Якби ви додумалися розповісти мені про ці в'язи раніше, вона б зараз не лежала в такому стані! Ти хоч знав, що схожі візерунки використовували лікарі за часів Вічної війни, щоб перекачати частину резерву магу, який вигорав? Вони діють в обидві сторони.  Найсильніший маг з такими ж в'язями, легко може перекачати собі чужий резерв.

— Хочеш сказати, що вона знайшла ще когось, хто постраждав від того щура?

— Мабуть, так. Візерунки вирізали унікальними парами, та й ритуал цей був старіший за наш світ. Я знаю про нього виключно тому, що в колись вкрав у діда стародавню реліквію.