Розділ №9. Черговий маніяк

Вуглик:

Маленькі краплі дощу стікали з моїх нещасних пір'їнок. Над головою пронеслась блискавка, коли я таки долетів до нашого дому і ввалився через невеличке кухонне вікно на підвіконня. Все. Ні за що більше не сунусь сьогодні на вулицю! Холодно, мокро, ще й боги під зад дають струмом! І жоден гад не обійме, не погріє, не...картопелька? Свята картопелька! Невже Сара приготувала для мене поїсти?! О, цей день в календар треба занести!

Полетівши на запах, я віднайшов господарку з лопаткою в руках. Саріела стояла посеред кухні одягнена в теплі шкарпетки та довгу, чоловічу сорочку. Сиве волосся розтріпалося за день і безладно стирчало на всі боки. Якби бойовики з четвертого курсу побачили б її зараз, їхній «Жахливий жах» перетворився б на «Страшну химеру» з дивними смаками на їжу. О, який же я зараз був щасливий, що міг насолоджуватися звичайною людською їжею! Картопля пахла просто божественно! Вона споглядала на мене зі сковороди та так і шкварчала на вушко “Візьми мене, красеню”. А ця золотиста скоринка! Святі носочки, це ж еротика в чистому вигляді! 

Помітивши мене, Сара погладила мою голову та пішла далі готувати. Весь її вигляд видавав втому і мені навіть стало трохи соромно за свої скарги. Бідна дівчинка...певно сьогодні її вкрай дістали ці пригоди.  Добре, що я встиг з лордом Трейдусом вчасно зловити того щура, а то пропала б моя господарка і на тому все б скінчилося. А я на таке не підписувався. Мені ще дітей її треба буде няньчити, підглядати в щілину за її особистим життям, пліткувати з привидами та давати копняка під зад недоучкам з академії.

— Як мої адепти? Поселились спокійно? — спитала Сара, викладаючи їжу на тарілки.

— Все нормально, вже по ліжках навіть розійшлися. Кімнати чудові, але не завадило б їм ремонт зробити. Сама знаєш, як це — жити в чужому місці. Вічно хочеться побути вдома, але без батьків та нотацій про праведне життя.

— Знаю. Вже приготувала для них амулет. Потім займусь цим. Зараз є справи важливіші.  Мені перед твоїм приходом прийшла ще одна маг пошта від Вартових Безодні. Знайшли труп викраденої нещодавно дівчини біля торгових крамничок, тож я зараз вирушу туди. Лорд Морн написав, що на тілі був якийсь дивний магічний слід, просив подивитися.

— Думаєш, це черговий маніяк? — насупився. — Програвся і викинув? Навіщо взагалі викрадати когось, щоб потім викинути?

— Не знаю. Вона спочатку вигоріла, а потім померла. Вся пошматована якимись символами, — Сара встала з-за столу і пішла одягатися, на ходу розповідаючи інші подробиці, від яких мені ставало моторошно. І нащо їй ті розслідування здалися? От чого вона не могла жити спокійно? — Як би не з'явився у нас черговий мисливець за силами. Мені це не подобається. Ще й вчорашній сон... 

— Саро. Нашого щура ти знищила давним-давно. Не параной. На тому шматку землі, досі випалені поля на сотні кроків, а замість хати — яма. Він був гадом, але ж не вічним!

— Я й не говорю, що це наш. Але де гарантія, що якийсь розумник не знайшов якусь книгу із забороненими ритуалами? Ідіотів завжди вистачало, — некромантка одягла на себе шкіряний костюм і підібрала волосся. Щось всередині мене стиснулось, видаючи тривогу.  — Це спадщина з минулих часів. Хочеш чи ні, але подібна гидота ще довго спливатиме.

— Саро, там злива скоро почнеться. Візьми плащ, а то намокнеш, — пробурчав, розуміючи, що апетит майже зник. Всі ці розмови про минуле викликали лише смуток та злість. 

— Добре, спасибі, — Сара машинально погладила мене і дістала з шафи печиво. Видно побачила, як я насупився. — Їж і лягай. Не чекай мене, буду пізно. 

— Не хочеш, щоб я сходив з тобою? В мене дурне передчуття... — в животі чомусь забурчало і Сара розсміялася.

— Я знаю, що готую не так, як Фріда, але ж не до отруєння! Твій живіт ще не зрозумів просто що поїв. Так що лягай і відпочивай, нічого зі мною не станеться.

— Обіцяєш? — серйозно перепитав. Лице господарки посерйознішало і вона на мить посунулась до мене трохи ближче. З білих очей зникли смішинки й вона спокійно відповіла.

— Обіцяю, Уг. Зі мною все буде добре.

Саріела стисла тонкою рукою талісман телепортації й зникла. Десь за вікном знову прогриміло. Моя улюблена картопелька вже не була такою спокусливою, але я продовжував жувати. Що б там не відбувалося, треба було гарно їсти. Хто його знав, коли мені будуть потрібні сили? Запхнувши в себе останній шматочок, я обережно поклав посуд в мийку і пішов у кімнату. На ліжку лежав теплий м'якенький халатик і пара в'язаних носочків. Ледь посміхнувшись, я вдягнувся тепліше, зачинив вікно і забрався під ковдру.

Сара завжди знала, чого мені не вистачало. Я завжди дивувався, як вона без повноцінного зв'язку між фамільяром та господарем могла настільки добре відчувати мене та розуміти, що робилося в моїй голові. Чи то за двадцять років ми настільки прижилися, чи то давався в знаки її зв'язок з моєю мамою... Не знаю.

Я все ще не розумів, чому Сара навідріз відмовлялася провести повноцінний ритуал і зв'язати наші душі магічно. Я ж чудово усвідомлював, які це мало б наслідки. Але ж плюсів було значно більше. Мені б більше не доводилося б вішати на неї амулети відстежування, аби знати де носить її кістляву попу. Могли б спілкуватися думками. Відчувати емоції один одного...

Закинувши лапку на лапку я зручніше вмостився на ліжку та сонно потягнувся. Збоку, на тумбочці лежала невеличка книга від мого улюбленого автора Чорної Плями — «П'ятдесят безглуздих заклинань для вишуканої помсти». Гортаючи її сторінки я подумав, що варто було б дати її почитати нашим студентам. Свого часу вона добре допомогла нам не потрапити за ґрати та вишукано помститися за каверзи одногрупників на потоці. Подумаєш, наростили коси ельфу на шість метрів та закріпили так, що їх не можна було відрізати цілий місяць? Не покалічили ж! А те що заклинання трохи спутали, то нічого, ми ж недоучки.

За вікном почало сильніше накрапати. Я систематично гортав сторінки та уявляв де можна буде використати на практиці всі ці перли. Занепокоєння поступово пройшло і через пів години я вже позіхав, ледь не втягуючи папір у свій дзьоб. Махнувши крилом на посібник з хитрої помсти, я зручніше вмостився під ковдрою і заплющив очі. Як там любила казати Сара? Гарний некромант мав спати у будь-яку вільну хвилину? Звичайно, фамільяри не могли бути некромантами, але я всіма силами намагався не відставати від господарки у сонному марафоні. Гарний відпочинок ще нікому не шкодив. Особливо після дурних робочих буднів.