Розділ №8. Нагла підстава

Вуглик:

Дубові двері повільно зачинились, залишаючи мене наодинці з купкою адептів. Приємність від дотику змінилася відчуттям  нахабної підстави. Ні, те, що мені довірили доглядати за цілою групою, потішило до кінчика хвоста, але вже зараз моє ліве око сіпалося, а вони ще навіть не накосячили! Відповідальність за чужих шкідників ніколи не була моєю мрією. Мені цілком вистачало оберігати Сару все своє свідоме життя, а цих адептів недоучок я навіть не знав! Одне слово — підстава! А ще гірше те, що мені їх треба буде рятувати від їх же витівок і каверз однолітків. А вони будуть! В нашому дурному світі, універсальних магів дуже не любили. 

— Вітаю вас, мій особистий головний біль на найближчий рік. Пішли заселятися в гуртожиток? — адепти дивилися на мене з величезним сумнівом, але обережно кивали. Єдиний, кого нічого не бентежило — гном. Я чудово бачив його корисливий погляд і повільно спланував на плече майбутнього старости. Цей хитрюга кругом знайде вигоду. Згодиться на хазяйстві. — Ходімо, Гардеміарде. Покажу тобі вишукане місце, поки ці сонні мухи прокидаються.

— Ходімо, шановний Вуглику! — гном чинно рушив коридорами, дотримуючись моїх вказівок. — А ви розкажете, як тут все влаштовано? З ким краще дружити, куди не лізти. Ну, ви розумієте...

— Не бійся, бородатий, не пропадеш зі мною, — я поплескав його по плечу і почав розповідати мудрості, котрі збережуть їм життя і здоров'я. — А ви слухайте... І так... Перше, що вам треба запам'ятати — Саріелу ночами ні в якому разі не будити. Потопи, землетруси, нашестя мертвечини — тікайте. Так у вас буде більше шансів вижити.

— Вона така... грізна? — зам'явся перевертень, повільно ступаючи позаду. Я повернув до нього дзьоба, подивитись чи він серйозно. Судячи зі зляканого погляду — абсолютно. І коли його Сара встигла налякати?

— Вона не вроджений універсал, як усі ви. Свого часу її викрали, коли ставили експерименти зі створення наймогутнішого мага. Вона чудом врятувалася, але тепер  кожного разу, як недосипає, її мучать сильні мігрені, які не зняти навіть магією... — я почесав крилом свою голову, яка точно скоро посивіє, і спробував заспокоїти дітей. Інші люди най бояться її, а от ці бешкетники мали поважати та розуміти. Від цього залежав мій спокій і цілісність їхнього заду. — Послухайте… Якби у вашій голові селилася зграя скелетів, через якісь дріб'язкові проблеми студентів, ви б теж були злі. Не дивіться, що її всі лякаються більше ніж химеру. Універсалів ніхто не любить і ніколи не сприймає добре. Так що хай краще  бояться, ніж зневажають. 

— А якщо пані Сайленс не будити, яка вона? —  уточнив гном, діловито надуваючи пуз вперед перед іншими адептами, котрі йшли в гуртожиток. 

— Прекрасна людина з гарним почуттям гумору. Відсьогодні ви її сім'я. Вона вас опікуватиме, навчатиме, штовхатиме на звершення та оберігатиме, як кінчик носа.

— А чому «Кінчик носа»?

— А ти колись розбивав носа? Ще хочеш? — перевертень потягнувся до забитої частини тіла, нагадуючи мені про мій нещасний дзьоб, який постраждав через любовне зілля. І чому завжди діставалося чи йому, чи хвосту? От де справедливість?  

— Ні.

— Отож, про що я? А! Друге, що вам треба знати — відтепер ваші найулюбленіші створіння в Академії магії Сенс Ебіса, це комендантка та кухарка. Ці дві святі жінки або доведуть вам, що вони такі, або зроблять вас святими. Посмертно, — аби точно донести думку, до цих дітей, вирішив ще раз підкреслити. — Для особливо глухих пояснюю: не буянити, не шуміти та поважати, а то отримаєте шваброю чи скалкою по лобі. А так начебто все. Ми вже дійшли, до речі. Заходьте, знайомтесь, а я полетів. В мене ще стільки справ, стільки справ…

Перш ніж діти встигнули зрозуміти, що їх кинули напризволяще, я помахав їм крилом і полетів. Погодка була що треба — хмарно, але не холодно. Можна було б вдосталь налітатись, але спершу треба було подивитись, як влаштується ця зграя недобитих магів.

Вже стоячи на даху гуртожитку, я нишком споглядав за їхніми наляканими поглядами, котрі не знали куди дітись. Я вже думав, що вони так і ночуватимуть там, але в якийсь момент жага наживи пересилила Гардеміарда, і він обережно відчинив величезні різьблені двері, щоб скривитися від гучного жіночого крику, котрий почув навіть я:

— Та мені начхати, що ти майбутній правитель Срібного лісу! Калюжу за собою витри, а то ти в мене своєю наслідною пикою будеш її витирати! — злилась комендантка. Щоб краще її бачити, я підійшов до вікна, яке виходило якраз на вхід. Моя група тиснулась десь з краю, а близнята геть зблідли. Нічого, ще звикнуть. 

— Та як ви смієте?! — погрозливо простягнув ельф, а я втиснув голову. Ой не з того ти почав, телепню. Ой не з того... — Щоб наслідний принц підкорявся якомусь земляному щуру! Вас за таке посадять.

— Це я земляний щур? — спокійно уточнила гномка, поправляючи запонки на чистих рукавах, примовляючи собі під ніс. — Всевишній, ну за що мені трапляються такі тупі адепти? Невже я нагрішила десь, га?

Поки порушник спокою гидливо прямував на вихід, я вже подумки його похоронив. І видно не лишень я, бо Гардеміард весь насупився й хотів було дістати молот з пояса, але не встиг. Його випередила комендантка, котра звичним рухом наклала на вухастого вискочку якесь заклинання і він перетворився у саму звичайну швабру, хоч і надто красиву. Кручене дерево, витончений візерунок по всьому стовбуру. Гномка підняла її, повертіла в руках і нарешті помітила нових адептів. 

— Добридень, шановні. Ви на поселення? – спокійно уточнила вона, відкладаючи інвентар в куток. Цікаво, кому віддасть? Сарі чи Алексу в крило лікарів? — Підходьте ближче, Вуглик попередив про вас. Попереджаю, поки живете тут — жодних дослідів у приміщенні, жодних криків, кругом тиша, чистота та спокій. Хочете побити один одному морди — є полігон. Ідіть туди, бо кров із цих дощок майже не відмивається. Не будете прибирати за собою — перетворю на ганчірки та прибиратиму сама. Вами.