Розділ №7. Головний біль

Саріела Сайленс:

Прохолодне повітря приємно охолоджувало киплячий мозок. Я спускалась сходами, щоб дістатися потрібного кабінету, поки моя витримка з кожним кроком покривалась тріщинами. Адепти, які галасували, змушували мої мізки спазматично битися в конвульсіях. Мігрень посилювалася з кожною хвилиною і, стоячи перед аудиторією, мені вже хотілось вбивати всіх підряд за найменший писк. Мабуть, це читалося по одному моєму погляду, тому що Алексіус і Гордеріон, мовчки поступилися мені місцем, яке було ближче до вікна і якомога далі від галасу на коридорі. Я дивилась на них з вдячністю, хоч і розуміла, що один метр нічого не змінить. 

Коли пролунав дзвінок на заняття, двері тихенько відчинилися і невелика група адептів дуже невпевнено зайшла до приміщення, розсідаючись на першому ряді. Їх було п'ятеро. На вигляд, нічим непримітні особистості. Так і не скажеш, що вони універсали. Змірявши їх втомленим поглядом, я вдихнула і почала розповідати про процедуру формальних іспитів:

— Вітаю вас, адепти. Сьогодні ви покажете, на що здатні. Сподіваюся, що це буде дуже тихо, тому що я погано почуваюся і можу допомогти назавжди зменшити вашу гучність... Так ось, зараз ви підходите по одному і демонструєте свої навички з області некромантії на... — у двері увійшов лорд Далсед з лисиною на голові та насторожено завмер на вході, — на ньому. Можете використовувати будь-які заклинання, техніки, методи з бойової некромантії. Ви повинні повалити його на підлогу, демонструючи свій рівень знань. Бажано, безшумно. Все ясно? Тоді почнемо із лівого краю.

Статний гном із розкішною шевелюрою вийшов до викладацького столу та обережно вклонився. Він був одягнений у дорогий одяг, і було видно, що бідності не знав. Я відразу згадала вирізку з особистої справи, де йшлося про те, що основний напрямок у гнома — артефакторика, з елементами любовної магії. Всі його вироби набували додаткової якості — пробуджували справжні почуття в людини, котра одягла прикрасу. До того ж саме любовного характеру. І якщо донедавна мене це не дуже бентежило, то зараз викликало хвилю обґрунтованої агресії. Досить з мене було любові до труни. Наступний недомаг, який зважиться моїм коштом випробувати якусь любовну гидоту, стане моїм науковим посібником з тортур попередньої ери.

Поки Альфред шоковано намагався усвідомити, що став манекеном для биття, гном невпевнено знизав плечима і різко кинув сокиру так, щоб дерев'яна ручка потрапила прямо в лоб Фреда. Він знепритомнів, але перш ніж встиг впасти на підлогу, гном  підхопив його та поклав акуратно під стіночку. 

— Це ваш максимальний рівень володіння некромантією? — пригнічено перепитав Алексіус.

— Так.

Я розуміла реакцію Ала, бо якщо ці універсали останнім напрямом опановували некромантію, то це говорило, що вона була в них майже не виражена, а то й взагалі відсутня. А це значило, що в мене купа проблем. Навчити магії мертвих того, хто її взагалі не мав, було неможливо. Тільки от складати іспит їм все одно доведеться. Інакше їм ніхто не дасть ліцензії й в них не буде ніякої роботи. А там два шляхи — або займатися незаконними справами, або чекати, щоб тебе в найближчій таверні прикопали за те, що ти універсал. Мало хто взагалі терпів неліцензованих магів. Особливо, якщо ті були могутні та неконтрольовані.

— Чому ви зараз не у своєму клані? — спитала захриплим голосом те, що було для мене наразі важливіше. Магія магією, а от якщо вони вляпались у неприємності, то мені буде вдвічі важче. Їх проблеми — це мої проблеми. — Наскільки я знаю, гноми не особливо вибираються зі своїх підземель.

— Високоповажна рада тимчасово заборонила для мене перебування в Блад Стоуні, з метою захистити торгівлю артефактами та прикрасами власного виготовлення, — заплутано почав бородач. — Ось мене голова клану і послав... Вчитися.

— Ясно. Сідайте назад. Ви прийняті, Гардеміард Андерхендед з клану Мітких.  Наступний?

Поки виходив перевертень, якого я пам'ятала ще після вчорашньої зустрічі, Ал підлікував наш науковий матеріал. Не встиг той ще схаменутися, як Сетар Ферлорн перевернувся у лева. Наступної хвилини в нього полетіла сокира від гнома, кілька бойових заклинань та пульсарів, причому все це було зроблено тихо і влучно. Відразу видно, що був багатий досвід та величезне бажання вчитися. Все, що вберегло хлопця — потужний щит, який я ледве встигла накласти на нього. А ось Альфреду черговий раз не пощастило — він знепритомнів. Розсіюючи щит, я позіхнула і розчаровано покивала головою. Теж не основний напрямок. Навіть не побічний.

— Зараховано, — буркнула, ставлячи відмітку в зошиті. — Умову в принципі виконав, сідай. Хто там далі?

На заміну перевертню вийшов красивий сивий хлопець і довго стояв, мовчки розмірковуючи, що б продемонструвати. Потім спокійно знизав плечима і кинув у аспіранта, який ще спав, срібний згусток магії.

— Містер Фейдед, можете розповісти, що зробили?

— Це моя аномалія. Усі, кого я зцілюю, втрачають свідомість до повного одужання. Це допомагає прискорити природні процеси регенерації. Наскільки мені пояснили, моя магія штовхає чужорідну, щоб вона сама зцілювала господаря. Цілительство — це ж теж підвид некромантії, наскільки мені відомо?

— Так, вони працюють з живими полями. У вас досить незвичне і корисне вміння. Ви справді без роду? – уточнила Сара.

— Так.

— Добре. Ви прийняті. Наступний?

Звичайнісінький чоловік вийшов до наукового матеріалу і нервово потер шию. В чорних очах читався страх, змушуючи мене зацікавлено придивитися до його вигляду. Чорні потерті штани, проста сорочка, чоботи до коліна — нічого особливого чи коштовного. Навіть голос не видавав в ньому аристократа чи селянина — простий містянин.

— Я Мартін Ор. Можна мені не демонструвати? — перелякано спитав він, ховаючи руки в кишені. А я раптово змогла згадати його ім'я в записці з примітками. — У мене дуже дивний побічний ефект.

—  Усі, кого ви вбиваєте, перетворюються на зомбі. При чому після повторного вбивства їх рівень підвищується? – побачивши кивання, я подумки зраділа, що буде хоч хтось з даром некромантії. — Зараз можете не показувати, але у майбутньому нам потрібно буде розв'язати цю проблему. Сідайте.