Розділ №4. Закохані психи

Саріела Сайленс:

Напівпорожня їдальня поступово заповнювалась адептами та викладачами. Сьогодні не було чергових, тож всі голодні брали собі їжу самі. Озирнувшись у пошуках смаколиків, я зупинила свій вибір на салаті, відбивних, смаженій картоплі та десерті, від одного виду якого, в роті почався слинепад — найніжніші трубочки з пісочного тіста з вишнею та сметанним кремом. Фріда сьогодні явно постаралася, мабуть, Вуглик доніс про нічний кошмар, і та вирішила підняти мені настрій. Зібравши гору їжі, я сіла за перший стіл, який трапився на шляху, і стала насолоджуватися нею. Реальність магічного світу була такою, що чим сильніший був маг і чим більше він використовував магію, тим більше потребував фізичного підживлення. Для універсалів чотириразове харчування було запорукою виживання.

— Ось поясни мені, Саро, — відкрив дзьоб Вуглик, крокуючи по краю столу, — ну де ці всі кілограми? Мені здається, що ти можеш з'їсти половину академії, а твій живіт тільки пробурчить: “Ще!!! Несіть мені бі-і-ільше! Ще більше! І картоплю не забудьте!” — пугач махав крилами, бурхливо жестикулюючи та зображуючи якогось монстра. Мені навіть здався в цій грі зомбі вищого порядку — так само криво ходив і викочував очі. Це було так кумедно, що я не втрималася і розсміялася. — Ні, ви подивіться! Вона ще й сміється! А це, між іншим, страшно! А що, як ти вночі зголоднієш і мене вирішиш з'їсти?

— Це ви «Загадки» загадуєте? — спитав Альфред, ставлячи свій підніс поруч. — Дуже яскраво ваша пташечка зобразила гуля. Жахливі тварюки, треба сказати. Якось побачив, думав, мене злопає! Насилу втік!  — за столом повисла тиша, щоб змінитися реготом. — Що?

— Нічого, Фреде. Мій Вуглик справді показував гуля. Як бачите, дуже правдиво.

— Я тут вам каву приніс. Побачив, що ви не взяли напій, – хлопець поставив чашку на стіл та посунув в мою сторону. — Смачного.

— Дякую вам, — чинно подякувала.

Атмосфера за столом стала невимушеною. Я навіть подумала, що цей аспірант цілком непоганий. Он, помітив, що напою немає. І з Вугликом ніби порозумівся, навіть сміялися разом з того, як я методично поїдала свій величезний сніданок, котрий плавно переходив у обід. 

— Чесно кажучи, я до останнього не вірив, що така тендітна жінка зможе вмістити в собі стільки їжі, — проковтнув ком Альфред, стежачи за тим, як останній шматочок десерту загинув від моїх блідих губ. — Вибачте, я не хотів образити... Просто... Це цікаво. Ви, мабуть, дуже сильний маг.

— Я універсал, — відповіла йому, відпиваючи кави. Хлопець чомусь суттєво зблід. — Тільки не кажіть, що ви не знали.

— Не знав, ми ж з вами раніше не перетиналися, — задумливо протягнув співрозмовник, поправляючи комір білої сорочки. — А... Як ви почуваєтеся?

— Прекрасно.

— То може перейдемо до теми моєї наукової роботи? Чи є якийсь спосіб розв'язати цю проблему?

— Альфреде, любий, я обіцяю вам допомогти з нею, не переживайте, — Уг подавився шматочком тортика від такого епітета і втупився у мене шокованим поглядом. Втім, я й сама не розуміла, що тільки-но сказала. – Що?

— Ні, нічого… Саро, а пішли на кафедру? У нас там ціла група недомагів, вони ж знесуть там все до біса.

— Але... — хотів було вставити Фред.

— Не хвилюйтесь, ми ще встигнемо повернутися до цього, — прошепотіла йому на вухо швидко вийшла з їдальні, із витріщеними очима. Все це навівало на мене праведний жах. — Уг, якого біса я зараз сказала?

— Наскільки я можу судити, цей гад влив тобі приворот у каву. Ти як почуваєшся?

— Дуже хочеться повернутися до цього гада і...

— Вбити?

— Поцілувати... — простогнала, даючи собі ляпас рукою. — Ну, за що? Мені для повного щастя тепер тільки привороту експериментального не вистачало! Вб'ю! Воскрешу і... обійму! Чорт!

— Ти краще давай згадуй, що там було в основі? Поки не згадаємо, нам до цього щура підходити не можна. Ти тільки прив'яжешся до нього ще більше, і тоді взагалі хана.

— Він вічний, — убито відповіла, намагаючись не думати про те, як мій красень зараз у їдальні ніжно торкався губами чашки. — Згадала! "Поки смерть не розлучить нас" —  так він його назвав.

— Саро, зберися! — клюнув мою голову фамільяр. — Нам ще вбивати його! Хоча ні, мені здається, що тут якраз схема зворотна. Чим ти далі, тим більше закохуєшся, так що марш за своїм щуром!

Уг мав рацію. Я відчайдушно змагалася зі своїми дурними думками, але бажання поцілувати його нікуди не зникало, тому я розвернулась і побігла назад до їдальні. Втім, бігла дарма — слід мага вже вистиг. Від мого скаженого вигляду  якийсь студент навіть спіткнувся на рівному місці.

— Вуглику, рятуй, я звичайно ще якось тримаю себе в руках, але я не всесильна. Як нам знайти цього чудового чоловіка? — рик оглушив студентів, що знаходились поруч і їдальня швидко стала безлюдною. — Ненавиджу привороти! Виживе – зацілую. До смерті.

— Пішли до ректора, хай по гучномовцю викличе. А то на наші звернення він навряд чи відреагує.

Зробивши глибокий вдих, я постаралась відключити свої думки та хутчіше побігла коридором. Часу було обмаль. Якби я була звичайним магом чи просто людиною, то давно вже б втратила глузд. Але мій величезний резерв, поки що стримував дію зілля. 

— Серафимо! Ректор у себе? — спитала, вриваючись у приймальню. – Мені терміново.

— Ні, його викликали до Колегії магів, — занепокоєно відповіла горгона.  — А що сталося?

— Ваш аспірант — Альфред, щоб його, красень ненаглядний! Впхнув мені експериментальний приворот! Вічний! Уявляєш, який він у мене розумний? 

— Закріплювач на фразі «Поки смерть не розлучить нас», — кинув Вуглик, нарешті наздогнавши мене. — Нам терміново треба його упокоїти.

— Це син мера... — простогнала Серафима, вже уявляючи масштаб майбутніх проблем. — А не можна його тимчасово якось?

— Можна, але нам би його спершу знайти. 

Секретарка швидко протараторила об'яву в систему оповіщення. Я дивилась на годинник і хотіла зацілувати цього винахідника до смерті. Повільної смерті, повної страждань та насолоди. Нерви Уга теж здавали. Через двадцять хвилин марного очікування він вилетів у вікно, нічого не сказавши, і я залишилась одна з Фімою. В думках те і діло пробігали сторінки із книги «Сто способів для вишуканої страти», яку я читала, ще коли навчалась тут.  Був там розділ з тортурами, невеличкий такий. Варто було б додати в нього пункт «Укуси в шию» та «Асфіксія від обіймів». Щось мені підказувало, що скоро я зможу сама перевірити їх на практиці. Так і бачила, як Фред лежав на ліжку, а я повільно обводила пальцями його ребра. Цікаво, яке тіло ховалося під його сорочкою і плащем? На вигляд він був досить худорлявим.