Розділ №3. Вічний приворот (Гра від Вуглика)

Саріела Сайленс:

Крокуючи кам'яними коридорами університету, я прямувала до своєї кафедри. Треба було підготуватися до нового навчального року, вже не кажучи про безглуздого аспіранта, якого мені нав'язала викладачка зіллєваріння. Даяна Вайн зробила з містера Далседа якогось бовдура, схибленого на приворотах. Іншої причини для того, щоб дорослий чоловік захищався з цією темою, я не могла знайти. Втім, який наставник — такий і підопічний. Даяна славилася своїм коханням до цього напряму і була однією з найвідоміших спеціалістів по всьому Сент Ебісу. Можливо тому, вже вкотре тікала у відпустку по вагітності. Не дарма ж її хвалили всі клієнти. 

Не встигла я дійти до своєї кафедри, як звідкись взялося моє особисте пекло і почало тараторити щось про перевірку диплома. Глянувши на заповітні двері наприкінці повороту, я подумки попрощалася з відпочинком і пішла до зіллєварів. Не те щоб я не любила цю галузь, просто це був саме той випадок, коли їжаку не варто було лізти до мильних бульбашок, заряджених кислотою. Для створення будь-якого складу потрібно було зовсім небагато сил. Відповідно, якщо вбухати туди "трохи" моєї універсальної магії, то безневинний флакончик «Чихунчик» ставав чимось на кшталт — «Ви чхатимете до кінця своїх днів або прірви грошей, яка піде на хорошого лікаря».

Ще  адептом, я усвідомила, що фраза "Розмір не головне" була придумана людьми, у яких із дару досталися тільки іскри резерву. Для таких, як я, розмір виявився головною бідою у вивченні цього напряму. Ну не виходило у мене ніяк випускати силу такими малими дозами. Ці спроби нагадували бажання поливати крихітний кактус із величезної бадді води — ніякого сенсу. Ось, чому я ненавиділа сам напрям зіллєваріння та власне його яскравого представника — міс Вайн, за те, що та була помішана на ньому. 

Чесно кажучи, я була готова багато до чого: до виверження хом'яків з казанка, до масового вибуху зілля, до бардака в приміщенні. Кафедра зіллєварів ніколи не відрізнялася порядком, і треба було бути уважною, аби не прилетіло чиїмось експериментом по голові. Але, як виявилось, переживала дарма. До самого кабінету на мене не вилили жодного зілля. Навіть дивно. Вже сидячи на стільці, я неохоче взяла в руку колбу зі звичайнісінькою рідиною прозорого кольору. Вона не вивергалася, не шипіла, не роз'їдала тару і навіть не смерділа на всю округу, що давало надію на правильність технологічного процесу. 

— Нагадайте, будь ласка, що це зілля має теоретично робити? Які параметри ви заклали? Я ще не встигла ознайомитися з документацією щодо нього, мені тільки вчора ввечері передали ваші напрацювання.

— Це приворотне зілля, приблизно третього рівня. Довічне, якщо бути точним, — пихато уточнив блондинистий хлопець, поправляючи свій чуб і задираючи ніс до стелі. — Закріплено на фразі «Поки смерть не розлучить нас».

— Ви хоч більше не готували його? — з побоюванням відсунула цю гидоту від себе. — Це вас місис Вайн напоумила створити новий приворот, за який позбавляють магії?

— Як це? — ошелешено уточнив блондин.

— Як? Швидко, але дуже болісно, — саркастично промовила, не розуміючи як вони не знали таких простих істин. — Навіщо ви взагалі створили цю гидоту?

— Так це, я ж хотів...? — затнувся Альфред, наткнувшись на мій серйозний погляд. — Що ж мені робити?

— Випийте самі, закохайтеся в якусь страшну дамочку, прокиньтеся і забудьте про привороти — на них сім'ю не побудуєш. Це допомагає лише тим, хто ігнорує свої почуття, а в інших випадках ви отримаєте безмозкого раба, а з вашим складом – раба на все життя. Воно вам треба?

— Не те щоб, — присоромлено опустив голову хлопець і сховав закриту корком мензурку в кишеню. — Захист через пів року, що ж можна встигнути за цей час?

— Альфреде, сходімо до їдальні, поїмо і подумаємо над цим питанням разом. Терміни, звичайно, підтискають, але я не покину вас. Зрештою, ви не винні в тому, що ваш попередній науковий керівник виявився некомпетентним. З нею вже розбиратиметься ректор.

— Добре, леді Сайленс. Зараз тільки покладу все на свої місця і приєднаюся до вас.

— Як скажете.

Щойно я вийшла за двері, на моє плече одразу ж приземлився Вуглик, тримаючи в лапках запечатаний лист. Зовні виднілась печатка у вигляді півмісяця, натякаючи на мого давнього знайомого Елорі Морна. Навряд чи про мене ще хтось міг згадати з тієї ж служби, але на всяк випадок я перепитала:

— Від кого він? — відкривати на ходу важливі листи я не любила, а Вуглик уже точно прочитав підпис. Його ревнивий дзьоб не міг пропустити такого. — Це Елорі?

— Так, той красень знову тобі пише і навіть замалював чиюсь закривавлену долоню. Як думаєш, може це такий спосіб зробити пропозицію руки та серця? Мовляв, руку зараз, а серце, як розкриєш ще один висяк.

— Ти, як завжди, у своєму репертуарі! — сміх луною розлився коридором. — Лорд Морн шановний аристократ. Мені здається, якщо він надумає комусь освідчитися, то зробить це більш традиційним способом. Він же має ельфійську кров.

— Зате ти некромант. Не думаєш, що це було б у вашому дусі? Тільки уяви: він упокоїв людину з найбільшим серцем, щоб подарувати його своїй обраниці! Рома-а-антика!

— Тобі бульварні романчики треба писати, озолотився б давно.

— А от візьму і напишу! Еротичний детектив, в якому красень Вартовий спокушає викладачку, аби замести за собою сліди вбивства!

— Думаєш когось будуть цікавити пристрасні поцілунки біля трупів? — здивовано підняла брову, на мить переводячи погляд на свого фамільяра.

— Ну ж розмножуються якось некроманти? — цілком серйозно запитав пугач. — Навряд чи їх зупиняють привиди, чи зомбі на кладовищах. Інакше б вже давно вимерли. А так, ви ж більш  живучі навіть за бойовиків! Он, твої батьки примудрилися тебе зробити під час війни. Чи ти думаєш, що там були свічки та пелюстки троянд?

— Думаю, що навіть думати про це не хочу. Дідусь Віторіус казав, що перед смертю вони часто сварилися. Не виключено, що через некромантські будні. Так що...пішли їсти. Нам ще з аспірантом розбиратися.