Розділ 15. Орден Сяючих душ

   Андрій разом з іншими дійшов до селища. На центральній площі розмістилися лицарі ордену у латах та білих накидках. Посередині площі височіла жахлива купа з тіл свинорилих. Вирази на їхніх рилах свідчили про їхні останні миті життя: відчай, страх та, можливо, незрозумілість того, що сталося.

   Корабель пришвартували до напівзруйнованого причалу. З нього люди у білих накидках виносили припаси та особисті речі Ейвора та Нори. Керував усім процесом невисокий чоловік із чорним волоссям, засмаглою шкірою та в хутряній накидці.

   Андрій сподівався, що після цього вони заберуть припаси і відправляться до резиденції Азмундів, згідно плану Ейвора.

   Коли вони дійшли до площі, чоловік із чорним волоссям вже обговорював щось із високим лицарем з квадратним обличчям. Перший емоційно жестикулював, але лицар лишався незворушним. На його білій накидці вишивалося багряне сонце.

 — Я не можу повернутися до Граніталу лише із групою рабів, що можуть померти вже завтра, та мотлохом з корабля! – вигукнув чорноволосий чоловік.

 — Вам, імперцям, завжди бракує терпіння, – спокійно відповів лицар.

 — Скільки терпіння буде у ордену, коли ми припинимо надсилати їм хлопчиків для навчання? – зухвало вимовив чорноволосий.

 — Для вас є особливий подарунок

 — Не бачу його тут серед цього згарища, – хмуро замітив чорноволосий.

   Андрій разом із групою підійшли ближче, і лицар вказав на них.

 — Герцоге Ауріон, ми визволили цих полонених від пороків, – повідомив Кісідор.

 — Ось ваш подарунок, – він показав рукою на визволених Ауріон

   Андрій зустрівся поглядом з Кісідором, який також здавався здивованим цим розвитком подій.

 — І що це купка жебраків? – незадоволено промовив чорноволосий

 — Це подарунок ордена купцям Граніталу за їх підтримку. Це прибулі. Говорять, імператор готовий виплатити великий розмір винагороди за них. Тому Гранд Майсер вирішив вдячити вам, – пояснив Кісідор.

   Андрій відчував, що він як товар, який можна віддати в обмін на прибуток. Він уявляв, як могла почувати себе Фріга у такий момент.

 — Вони не схожі на прибулих, — сказав купець з підозрою.

 — Будь ласка, продемонструйте свої уміння цьому пану, – звернувся Ауріон до хлопців.

   Брен викликав мідний дзвінок, а потім Магнус створив срібний амулет. Купець виглядав ледь розчаровано. Коли дійшла черга до Андрія, він вагався. Не бажаючи бути показовою іграшкою, він однак усвідомлював, що Фріга поруч, і не хотів нічим загрожувати її безпеці. Вона була для нього джерелом сили і натхнення, але водночас і його слабкістю. Він розумів, що йому можуть загрожувати, використовуючи її як засіб тиску. Це відчуття безсилля знову охопило його.

 — У мене немає особливих здібностей, — відповів Андрій, опустивши очі, — не маю чого показувати.

 — Шкода. Отже, Ауріоне, один з них для мене нічого не вартий, інші мають деякі здібності, але, здається, невеликі, — замислився купець.

 — Імператор заплатить і за них. Йому потрібні усі, особливо для походу в випалені землі, – сказав Ауріон із хитрою посмішкою.

 — Справедливо, — визнав купець, — двох я заберу до себе, а цього можна буде продати на ринку разом із жінками.

 — Як вирішиш, — відповів Ауріон. – Щодо нових поставок, ми обговоримо?

 — Так, так, — відмахнувся купець, — цих двох в мою каюту, а цього до веслувальників разом із жінками, — наказав купець двом здоровилам.

   Два громила підійшли до групи, показуючи, що їм краще йти без опору.

 — Ти казав, що ваш орден такий чесний, що бореться за добро світу, а тепер ми стаємо рабами? Твої слова нічого не варті, — викрикнув Андрій, звертаючись до Кісідора.

   Кісідор стояв мов приколотий, шокований тим, що відбувається.

 — Але, герцогу Ауріон, як можливо продавати цих людей? Ми складали клятву не мати пристрасті до  матеріальних благ, – невпевнено сказав Кісідор.

 — Твоє завдання – захист ордену та світу. Вважай це своїм обов'язком, – відповів герцог.

   Зблизька герцог Ауріон виглядав навіть більш суворим, його очі були холодними та відсутніми. Андрій відчував глибоку ненависть до нього.

   «Я поклянусь, що коли—небудь стану настільки могутнім, що зможу помститися, особливо тобі, герцогу,» – мислив Андрій.

   Вони були відведені на корабель. Кісідор стояв на площі, дивлячись за Андрієм. Його погляд був сповнений жалю та вибачення, але для Андрія це вже не мало значення.

 — Я тобі говорила, що цей світ розірве тебе на шматочки, – посміхаючись, промовила Нора. – Їм не можна довіряти, вони не кращі за пороків.

 — Тут і ти не ангел, – відповів Андрій.

    Андрій обмінявся поглядами із своїми друзями, бачивши в їхніх очах жаль та зрозуміння. Здібності, безумовно, грали тут свою роль. Це було лише питанням часу, коли він потрапить у складну ситуацію. Однак його тішило, що він залишився поруч із Фрігою. Це було єдиним, що його зігрівало в цей момент.