Розділ 11. Подорож

   Андрій вийшов на палубу корабля, і миттєво відчув, як свіжий вітер торкнувся його обличчя. Його рана майже загоїлася, але слабкість ще відчувалася в кожному русі. На кораблі, який колихався на бурхливому морі, іноді здавалося, що лише одна хвиля і він перевернеться. Але досвідчені моряки завжди тримали ситуацію під контролем. Зрештою, море заспокоїлося, дозволивши Андрію вийти на палубу та насолодитися свіжістю морського повітря.

   Це був звичайний двопалубний корабель, що нагадував галеру. Його корпус був витягнутий і вузький, зроблений з темного дерева, яке граційно вигиналося, маючи гладкі і водночас міцні форми. Середина палуби виділялася довгою і вузькою ділянкою, призначеною для весел. Елегантно оброблені дерев'яні весла були приховані всередині, нагадуючи фалангу давніх греків, яка готова виставити свої списи на ворога. Паруса були підняті, і вітер надув їх, женучи корабель.

   Андрій підійшов до парапету і обперся об нього, дивлячись на море. Як хвилі легко підіймали та опускали корабель. Він насолоджувався свіжим повітрям та шумом моря. Нарешті він залишився наодинці. Ще тиждень тому він би не подумав, що бути наодинці із власними думками може бути так нестерпно. Але коли він прожив у тісноті, оточений напівп'яними чоловіками, які безупинно розмовляли про випивку, жінок та як не налетіти на трюки торговців і зберегти свої гроші.

   Він не бачив Фрігу з того моменту, коли вони обіймалися перед появою гонця. Йому так захотілося її обійняти і поцілувати. За ці дні він так до неї звик, що йому здалося незвичним її відсутність. Після наради вона більше не з'являлася. Мабуть, їй довелося багато працювати, допомагаючи господині Норі збиратися, думав Андрій.

   На палубу вийшов капітан у супроводі декількох наглядачів. За ними слідували чоловіки, закуті в ланцюги, в льняних одежах. Їхній вигляд був жахливим. Нечесане волосся, брудний одяг, на руках були видні криваві рани. Дехто з них виглядав дуже виснажено. Вони сіли за весла. Андрій не бачив їх декілька днів через шторм, коли вони перебували на нижній палубі в компанії з пацюками. Кожен з них зайняв своє місце.

 — Вперед! Вперед! — наказав капітан.

   Веслувальники почали синхронно загрібати, і корабель набрав швидкість. Наглядачі час від часу проходили між рядами, підганяючи веслувальників ударами батога. Андрій спостерігав за цим, і йому стало  важко від вигляду цього жорстокого ставлення. Він пригадав синці на тілі Фріги, які вона намагалася приховати від нього. Але він бачив їх. Жорстокість і байдужість, з якими люди ставляться один до одного, пригнічували його. Що він міг зробити? Будучи таким безсилим, він навіть не міг звільнити свою кохану, не кажучи вже про всіх інших знедолених.

   Він пригадав слова Грегора, коли той говорив із ним перед посадкою на корабель.

   «Ти сильніший, ніж думав той старий на відборі. Він іноді помиляється, і хто знає, скільки доль було загублено через це. Ти заступився за друга, незважаючи на перевагу супротивників. Не кожен на таке здатен. Тому, незалежно від того, що тебе чекає на материку, ставай ще сильнішим і виживи. І хто знає, може, ти той герой, який звільнить нас. Хоча, що до героя — це я жартував. Не звертай уваги.»

   Він подивився на свої руки.

 — Як би мені хотілося, щоб вона була вільна. Але як я можу допомогти їй, якщо я не можу захистити навіть себе? – прошепотів Андрій.

   Ніжні жіночі руки обійняли його талію, і до спини прилинула голова. Він взяв її за руки і обернувся. Перед ним стояла Фріга, яка радісно посміхалася. Її очі світилися від щастя, і це здивувало його.

 — Я так сумувала за тобою, — сказала вона і поцілувала його.

   Всі його думки зникли, захоплені пристрастю. Світ навколо, страждання і біль людей — все це зникло. Тільки в цей момент існувала любов між ними двома.

 — Ти не уявляєш, як я чекав цієї миті. Мені здавалося, ми вже не зустрінемося — відповів він, дивлячись на неї з незміренною радістю.

 — Мені довелося вислизнути, щоб побачити тебе, але це не надовго, — сказала вона.

   Але йому і цієї миті було досить, щоб його настій покращився і увесь світ став трохи милішим.

 — Тобі за це нічого не буде?– стурбовано запитав Андрій.

   Вона відвела очі і нічого не сказала. Андрій помітив на її шиї синець, який частково був прихований під її волоссям. Він відкинув її локони, виявивши розлитий синяк, який тягнувся від шиї до спини. Синець на краях мав блідо—фіолетовий відтінок, а ближче до центру переходив у темно—синій.

   Одразу його охопила злість на цю пані Нору. Він стиснув рукою дерев’яний парапет. Якщо до цього на ній були лише легкі синці, то тепер вони виглядали дуже погано. Він уявив, як вона плакала і як їй було боляче від цього. Від злості він був готовий піти і покарати її. В середині нього дивне тепло пройшло по тілу, і в грудях відчувалося дивне піднесення, яке він не відчував раніше. І на долю секунди йому здалося, що він наповнився силою та енергією.

 — Не варто засмучуватися та гніватися, коли у нас так мало часу разом,— сказала Фріга, помітивши його вираз обличчя, — Зараз ми не можемо нічого змінити, але можемо цінувати ці миті.

   Після її слів Андрій заспокоївся, а незвичне тепло швидко зникло. Він не звернув уваги, адже тепло, що він відчув, нагадувало йому миті, проведені разом із Фрігою.