Розділ 10. Посланець

   Андрій ступав по свіжому снігу, який м'яко покрив землю цього ранку. Під його шкіряними чоботами лунав приємний хрускіт. Площа перед ним була незайманою, її білосніжний покрив ще не змішався із брудом. Андрій спирався на Фрігу, і йому здавалося, що вона впаде під вагою його тіла. Проте вона не падала, навіть не згиналася. Вони йшли мовчки. Він попросив її допомогти йому прогулятися, адже від постійного лежання ставало нудно. Йому так хотілося вдихнути свіжого повітря, а не цього затхлого, як у бараку.

   Вона була трохи нижчою за нього і він міг бачити верхівку її голови. Він не бачив її виразу обличчя в цей момент і не міг залізти їй у голову і дізнатися про що вона думає. Йому було цікаво, чому саме того дня, коли вона прийшла доглядати за ним, вона відгукнулася на його почуття. Але коли він питав її про це, вона лише посміхалася і грайливо блимала очима, показуючи що не розповість.

 —  Тобі не холодно? Можливо підемо назад у барак? – Вона повернулася, і її блакитні очі так дбайливо спостерігали за ним. Він ніби тонув у блакиті її очей, як у безмежному океані ніжності.

 —  Давай ще трохи погуляємо, —  попросив він, не бажаючи відпускати її.

   Вона кивнула, і вони продовжили свою прогулянку. Коли вони були наодинці, в її очах було стільки ніжності. Однак коли хтось бачив їх разом, вона виглядала, наче просто доглядає за пораненим. Андрій не раз питав її, чому вони мають ховати свої почуття. Її відповідь була простою. Вона була рабинею у домі Азмундів, а господиня Нора не припустить жодного романтичного зв'язку між її рабинею та прибульцем. За словами Фріги, Нора була непередбачуваною і часто жорстокою до своїх рабів, особливо до Фріги, яка була старшою за інших.

   Спинившись перед бараком, Андрій обійняв Фрігу, поцілувавши її в голову. Віддавшись йому, вона заплющила очі, а її руки обіймали його тулуб. Він усе ж таки боявся за неї і поглядав навколо, щоб їх ніхто не побачив. Він так довго цього чекав, коли міг бути з людиною що любить його.

   Ця спокійна мить була різко перервана. В двір увійшов високий чоловік у міховій накидці із шкури ведмедя та в шкіряних обладунках. Він так стрімко йшов до головного будинку, що навіть не помітив їх. Фріга швидко відійшла від Андрія, намагаючись зробити вигляд, ніби між ними нічого не було. Її погляд слідував за чоловіком аж до моменту, коли він зник у дверях будинку. Зі страхом в очах вона обернулася до Андрія.

 —  Що тебе так налякало, моя мила? – запитав Андрій. Він відчув, що цей чоловік не добрий знак, оскільки рідко коли бачив її такою занепокоєною.

 —  Цей чоловік — особистий гонець Ейвора. Якщо він тут, то це не обіцяє нічого доброго.

 —  Чому ти так думаєш?

 —  Якщо гонець здолав усю дорогу через море Емірал,  від резиденції до нас, а це море зимою дуже неспокійне і небезпечне. Це значить, що сталося щось серйозне на великій землі, —  її голос почав тремтіти від тривоги.

   Андрій спробував обійняти її, але вона відсунулася. Андрій далі вирішив не наполягати.

 —  Але поки ми ще разом. Що може роз’єднати нас, коли ми обоє тут? – запитав Андрій, спробуючи знайти відповідь у її очах.

 —  Ти не розумієш, —  вона опустила погляд, —  коли ми повернемося на Велику Землю після зими, ми не зможемо бути разом. Нам навіть не вдасться бачитися.

 —  Але є ж спосіб бути разом? Король говорив про можливість здобути славу та багатство. Тоді я зможу викупити тебе, —  намагався заспокоїти її Андрій.

   Однак від її обличчя йому стало ще більш боляче. З її сильних очей потекла сльоза, а за нею ще одна, ніби море горя вирвалося на волю.

 —  Я не хочу тебе втратити, —  її голос тремтів, —  так багато таких як ти гине. Ти отримав важку рану від недосвідченого воїна. А там на нас чекають набагато страшніші вороги. Мені страшно навіть уявити, що тебе може не стати, —  її голос зламався, і сльози линули рікою.

   Андрій задумався, шукаючи слова, щоб заспокоїти її. Усе, що вона казала, було правдою. Він міг насипати їй порожніх обіцянок, які легко розбивалися б об дійсність. Проте в них також була сила надії. Ніхто ж не знає справжньої сили людського духу. Хто б міг подумати, що люди виживатимуть у важких умовах концтаборів, долаючи жахи, навіть уявити які страшно? Але вони виживали та поверталися додому

 —  Ти сумніваєшся в мені?

 —  Цей світ такий жорстокий. Тут немає місця для нашої любові та ніжності, —  вона сказала, вже припинивши плакати.

   Він узяв край своєї сорочки і обережно витер сльози з її обличчя. Вона стиснула його долоню і прижалася до нього, дозволяючи йому відчути її тепло.

 —  Навіть у найжахливішому світі є місце для любові. Не вже ти забула свої слова? —  промовив він тихо.

   Вона вже повністю заспокоїлася. Андрій бачив її вперше такою вразливою. Любов може змінити навіть найміцніших. Людина, яка здається незламною, виявляється такою ніжною і вразливою, коли закохується.

 —  Тобі слід піти до бараку, перш ніж хтось побачить мене тут із тобою, —  вона сказала, знову вдягаючи маску сили та впевненості.

   Вона лишила Андрія, а сама пішла займатися своїми справами. Вечором усіх зібрали в головному будинку. Магнус прийшов і за Андрієм. Він допоміг йому встати, і, опершись на нього, вони разом направилися до будівлі.