Розділ 8. Втрата

   Андрій глибоко вдихнув холодне повітря, сильно стискаючи рукоять довгого меча. Він зробив рішучий крок до манекена та з усієї сили наніс серію ударів: в право під пахву, потім в ліво. Меч трохи сковзнув, завдавши удару у місце, де мала бути нога. Уявляючи, що цей солом'яний манекен, що мав вигляд здорової свині в обладунках, нападав на нього. Андрій слухав голос Грегора у своїй голові:

   «Ти маєш діяти швидше, інакше ти загинеш. Не дозволяй собі відчувати жаль до них — вони не люди. Або ти їх або вони тебе»

   Він уявляв, як ухиляється від удару, а потім швидко піднімається, вдаряючи ворога під шоломом прямо  у челюсті. Він не мав відчувати жодного жалю. Ці слова так сильно оберталися в його голові, що він не помітив, як із усієї сили відірвав солом'яну голову манекена. Манекен був на півтора рази вищий та у три рази ширший за Андрія. Але він кожен раз намагався уявити себе в бою із справжнім Пороком — так, як їх називали місцеві. Кажуть, що чуючи про них сто разів, неможливо уявити справжній жах, але досить лише одного разу, щоб зрозуміти, що можливо, ти ще не готовий до такого супротивника.

 — Ти добре попрацював, але потрібно зробити перерву. Не варто себе так заганяти, — прокричав Петер, стоячи поодаль.

 — Я не можу собі дозволити відпочивати, — відповів Андрій і продовжив тренування.

 — Якщо ти впадеш від втоми, це нікому не допоможе, — намагався переконати його Петер.

   Андрій припинив свої тренування. Піт стікав з його обличчя. Відчуваючи себе вичерпаним, він віддав своє місце Петерові і відійшов від манекена. Подивившись на Петера, Андрій помітив, що в його очах вже не було тієї невпевненості і страху, натомість він виглядав мужньо. Андрій піднявся вгору, проходячи ряди із кам’яних лав. Він знайшов комфортне місце для спостереження за Петером.

  Вони знаходилися в тренувальному центрі, який нагадував амфітеатр, розташований на протилежному боці схилу, куди її вів Ейвор в перший день. Місце виглядало трохи занедбаним, але можна було уявити, як колись тут вирувало жваве життя, і звуки металу об метал регулярно лунали в цьому місці.

   Петер став перед манекеном, витягнувши руки. У ньому з’явилися невеликий щит та булава. Починаючи своє тренування, він, як і Андрій, уявляв своїм супротивником Свинорила, як часто називав їх Грегор. Він кричав на них, коли вони вже були на межі, кажучи, що вони не будуть їх жаліти.

   На ніс Андрія опустилася сніжинка, розтанувши миттєво. Почався легкий снігопад, перший за два місяці, що він провів тут. Андрій згадав той перший день, коли, лежачи в темноті, йому здавалося, що все втратило сенс і немає потреби йти далі. Але зараз, пройшовши стільки часу, він жодного разу не повертався до того гнітючого стану. Навпроти, він лягав спати настільки втомленим, що навіть не мав часу замислюватися над сенсом життя чи своїми мотивами. Настя згадувалася йому лише кілька разів за цей період. Схоже, що спогади про неї почали відходити на другий план у його свідомості.

   Петер скінчив. З його рук випарувалися щит та була, немов їх і не було. Він подивився на Андрія.

 — Ти не хочеш на сьогодні закінчити? – з надією запитав Петер.

   Андрій ще хотів трохи потренуватися. Йому здавалося, що йому не вистачає майстерності, щоб вижити у справжньому бою. Проте численні синці від ударів дерев'яним мечем Грегора та безліч годин вправ дали про себе знати. Уявивши, як він падає у м'яке ліжко, він зрозумів, що Петер має рацію.

 — Добре, твоя взяла. Ходімо, бо я вже почав уявляти, як падаю у м’яке ліжко, — промовив в’яло Андрій

   Петер посміхнувся, радісно почав збирати спорядження. Коли вони готувалися покинути площадку, туди прийшла група молодиків у шкіряних туніках. Андрій впізнав серед них того самого хлопця, чий ніс був розбитий Магнусом під час поєдинку.

 — Не хочете потренуватися з нами? Провести пару поєдинків? — запропонував хлопець із зламаним носом. Його мова була дещо незрозумілою, ніби він щось держав у роті.

 — Дякую, але ми вже завершили на сьогодні, — спокійно відповів Андрій, намагаючись пройти повз, але хлопець заблокував йому дорогу. Шестеро його друзів оточили Андрія та Петера.

   Андрій був такий втомлений, що навіть не відчував нервовості. Однак Петер виглядав трохи напружено.

 — Що, хочете взятися за нас у шістьох? — із насмішкою запитав Андрій.

   Тренування у фехтуванні із Грегором зробили не тільки Петера сміливішим, але і Андрій відчував себе впевненішим.

 — Навіть не хочеться торкатися такого сміття як ви, — з насмішкою відповів хлопець із зламаним носом, — Нам казали, що у ваш клан зливають лише відходи, виявляється, вони не помилялися.

   Петер неначе готовий був вибухнути. Його тренування надали йому не тільки впевненості, але й лишньої відваги. Тепер він менше стримувався, і це могло призвести до неприємностей. Андрій відразу помітив це.

 — Не варто звертати уваги на них. Це просто слабкі спроби дістати нас, — намагався вгамувати Петера Андрій.

   Петер не слухав. Він вже був готовий діяти. Його клунок із речами опинився на землі. На обличчі хлопця із зламаним носом можна було прочитати вираз переможницької впевненості.

 — Петере, це не Брен. Тобі немає що доводити, — сказав Андрій, в останній спробі зупинити друга.