Розділ 7. Металеві серця

   Андрій прокинувся в темряві, лежачи на солом’яному ліжку. Перед тим, як лягти спати, вони погасили каганці, щоб зберегти масло та свічки.

   Було тихо. Лише іноді цю тишу пронизували сопіння чи шурхіт сусідів. Він відчував себе ніби на фермі, очікуючи звуку будильника, який закликає його до роботи. Незважаючи на ненависть до цієї роботи, йому хотілося побачити Настю. Навіть якщо вона більше б не розмовляла із ним. Тільки на одну мить побачити її посмішку і йому б стало ліпше.

   Андрій перевернувся на бік, туго закутавшись у ковдру. Він вдихав аромат сіна, який ще віддавав свіжоскошеною травою. Це було так приємно відчувати запах трави в місці, де окрім запахів риби, солі та диму, нічого іншого не було. Запах ніби переніс його назад до рідного дому, де чекали батьки. Серце Андрія стиснулося від болю, усвідомлюючи, що він не може зв’язатися із ними.

 — Мабуть, вони хвилюються за мене, — прошепотів Андрій, — І, мабуть, Настя теж хвилюється, що я зник.

   Андрій перевернувся, намагаючись знову заснути, але це була марна спроба. Його думки не давали спокою, занурюючи в глибокий сум.

   «Чому я взагалі борюся? Може, краще просто здатися і чекати кінця лежачи на ліжку?» – промайнуло в його голові. Навіщо прагнути повернутися в світ, де в нього не було майбутнього? До людини, яка його не любила? Де він був звичайним низько кваліфікованим працівником, як і тисячі людей разом з ним, отримуючи мінімальну зарплату, якої навіть на життя не вистачало?

   Здавалося, що все навколо втратило сенс. Світ  здавався йому сірим і безжиттєвим. Всередині відчувалася порожнеча. Йому хотілося глибше закутатися в ковдру, але він вже обіймав її до країв.

   Раптовий скрип металу відволік його. Сонячні промені проникли до бараку, на мить заховавшись за тінню. Фігура швидко промайнула всередину, а потім знову зникла. Зовні почулися жіночі голоси.

 — Не збираюся туди йти, там жахливий запах, — сказала дівчина дзвінким голосом.

 — Піди туди та скажи їм, щоб виходили на вулицю. Роби, як я кажу! — відповів глибший голос, який звучав більш доросло.

 — Чому сама не підеш до них?

 — Бо мене поставили наглядати за тобою, і я хочу, щоб це робила ти.

   «Що за гамір? Навіщо вони тут?» — обурено подумав Андрій, відвертаючись від сонячного світла.

   Дискусія між двома жіночими голосами продовжувалася:

 — Я кажу, що не піду! – дзвінкий голос промовив, але тепер з більшою наполегливістю

 — Тоді я скажу пані Норі, що ти не хочеш працювати, і тебе покарають,

 — Нехай покарають!

   В проході з'явилася тінь, а потім почувся стукіт металу об метал. Андрій швидко обернувся, побачивши світловолосу дівчину, яка вчора приносила їм їжу. Вона стукала черпаком об металевий диск.

    Андрій на мить відчув роздратування до дівчини. Вона вирвала його із глибоких думок, вторгаючись у них без запрошення. Ніби він потопав у солодкому сиропі своїх думок, а вона нахабно прийшла і витягла його із нього.

   Зі стогонів інших хлопців стало зрозуміло, що вони відчувають себе жахливо. Після вчорашнього бенкету, де вони перебрали з алкоголем, їм було важко навіть піднятися. Андрій пив небагато, тому він себе почував добре на відміну від друзів.

 — Прокидайтеся! Сьогодні ваш перший день тренувань, — промовила дівчина

 — Дай виспатися, служнице, — пробурмотів Брен, не маючи наміру вставати. Алкоголь згасив його страх та відчай, які панували на відборі.

    Андрій спостерігав за дівчиною, відчуваючи її обурення. Він помітив, як її щоки розпалилися, а м'язи на шиї напружилися. Вона постояла лише мить, а потім раптово вибігла з бараку. Коли хлопці вже вирішили, що можна далі лягти спати, вона раптово знову вбігла в приміщення, тримаючи в руках відро.

 — Я дам тобі служницю. Я зараз вас повитягаю з ліжок, — грізно промовила дівчина.

   Не давши Брену зрозуміти, що відбувається, вона обрушила на нього потік води з відра. Він миттю підскочив.

 — Ти що зробила?, — вигукнув Брен, готуючись до бійки. Однак, після того як його очі зустрілись з грізним поглядом дівчини, він швидко відступив. — Добре, добре, я встаю, — сказав він, витираючи обличчя від води.

   Андрій приглушено засміявся. Ця сцена нагадала йому комедійний серіал, і все виглядало дуже комічно.

 — Ти теж хочеш льодяної води? – Дівчина підняла одну брову, дивлячись на Андрія, і загрожуючи показала відро.

 — Ах, ні, ні, будь ласка! — відхилився назад Андрій, з легкою посмішкою. — Я б не хотів так прокидатися кожного ранку.

 — Я Фріга, — вона демонстративно підняла брову, після чого вийшла з бараку.

   Андрій відчув легке задоволення. Він мимоволі зрівняв її з Настею. Якщо Настя була леді, ніжною та крихкою, то Фріга скидалася на неприборканий вітер

   Хлопці понуро почали підніматися з ліжок, намагаючись вдягнутися. Шкіряні жилети лежали на одному з ліжок.

 — Навіщо ти взагалі з нею говорив. Вона ж навіжена, — сказав Брен, кидаючи образливий погляд на Андрія.