Розділ 4. Перед королем

   Андрій розплющив очі, але все навколо здавалося розпливчастим. Від гострого болю в голові він заплющив очі, намагаючись зібратися з думками. Під собою він відчував холодну, трохи шершаву кам’яну підлогу. Ніс наповнився запахом, що віддавав паленою деревиною. Ці незрозумілі відчуття його насторожили.

   Цей запах нагадав йому дитинство, у якому він часто ходив у походи. І невід’ємною частиною походів були нічні посиденьки поряд із багаттям. Історії, які лякали, веселі ігри, розмови про життя або просто спогади дорослих про їхню молодість — усе це спливло в його пам’яті. Але у вигляді давно забутих приємних відчуттів.

   Коли біль у голові поступився, Андрій спробував відкрити очі та підвестися. Він опинився у величній залі, яка вражала своїм розміром. Його оточували високі кам’яні колони, що підтримували масивне склепіння. Вони були прикрашенні вирізьбленими мініатюрами. Підлога залу була викладена колись білим мармуром, а зараз вкрита товстим шаром сажі. Величні ковані люстри з безліччю свічок звисали зі стелі, розкидаючи своє м’яке та таємниче світло по всій залі. Проте, його більше хвилювало не це.

   Спогади про буревій, що обрушився на них, мимоволі повернув його в момент, коли він бачив останній раз Настю. Вона була поряд із ним на полі. Він почав шукати її поглядом. Тривога за неї стала сильніше, коли його око наштовхувалося тільки на чоловіків, які також, як і він збентежено озиралися. З його голови вилетіло те, як вона жорстко відмовила йому, навіть не поговоривши. Почуття до неї від цього не згаснули, навпаки, він відчував хвилювання і турботу за неї. Думки про те, що з нею могло щось трапитися лякали його.

   Жодного сліду Насті. Натомість, зала була заповнена людьми, які, також тільки що прийшли до тями. Вони озиралися, сподіваючись знайти хоч одне знайоме обличчя серед натовпу. У залі панувало спільне почуття розгубленості. Хтось намагався впевнитися, що не постраждав, перевіряючи себе руками, і з полегкістю видихав, коли впевнювався, що все гаразд.

   Запитання про те, де він зараз і що сталося після буревію, крутилися в голові Андрія. Але найбільше його турбувала доля Насті.

   Він обійшов залу, у спробі відшукати її, але безрезультатно. Кожне обличчя, що він зустрічав йому було не знайоме. Він зупинився біля великого багаття, яке горіло посеред зали. Великі дерев’яні балки були сперті один на одного у формі намету й легко потріскували. Його дим піднімався до стелі, де виходив у великий отвір, через який було, видно зоряне небо.

   Занурений у думки, Андрій не помітив, як до нього підійшов хлопець.

 — Вітаю, ти знаєш, де ми? — м’який голос почувся за спини.

   Андрій повернувся, не очікуючи, побачити когось позаду себе. Перед ним стояв високий хлопець, гарно зібраний із широкими плечами та трохи довгуватим світлим волоссям.

 — Привіт. Ні, я теж не знаю, де ми, — відповів Андрій і повернувся назад. Він подумав, що хлопцеві від нього більше нічого не потрібно.

 — Ми збираємо людей у групу, щоб триматися разом, — хлопець показав рукою на купку чоловіків, що жваво щось обговорювали, — Ти виглядаєш доволі адекватним, не хочеш долучитися до нас?

   Анлрій подивився спочатку на хлопця, а потім на групу. Він вагався. Хоча незнайомець здавався дружелюбним, його думки були зайняті пошуками Насті.

 — Це чудова пропозиція, але я шукаю дівчину, тому поки не можу приєднатися, — трохи подумавши, він запитав, — можливо, ти бачив тут світловолосу дівчину з легко кудрявим волоссям і чарівною посмішкою?

 — Щось дівчат я тут не бачив, лише самих чоловіків, — відповів хлопець

 — І я теж, — зітхнув Андрій.

 — Вона для тебе важлива?

   Андрій хотів швидко відповісти, але зупинився на пів слові і задумався. А, справді, вона така важлива після того, як вона йому відмовила і сказала більше не наближатися до неї.

 — Тааак. — протягнув Андрій

 — Тоді успіхів тобі в пошуках. Я Магнус, якщо що. Якщо захочеш приєднатися, я буду радий тебе побачити в наших рядах, — усміхаючись, сказав Магнус.

   Озираючись навколо, Андрій помітив, що люди об’єднуються в групи, обговорюючи ситуацію, у якій вони опинилися. Одинаків ставало все менше. Невідомість створювала атмосферу напруги, ніби всі готувалися до якоїсь небезпеки. І під тиском, збивалися в стада, як худоба, яка очікує, що на неї нападе дикий звір.

 — Андрій. Сподіваюся, ми тут не на довго, — відповів той усміхаючись у відповідь.

   Магнус кивнув і пішов до своєї групи.

   Дивлячись у слід Магнусу, Андрій трохи засміявся від того, що йому здалося кумедним ім’я Магнус.» Його батьки навряд могли здогадуватись, що він виросте таким здоровим. Було кумедно, якщо б він виріс маленьким. Тоді він би не уникнув знущання в школі», — подумав Андрій і далі пішов бродити по залу.

   Подальше блукання привело Андрія до дивних чоловіків, що стояли по краях зали. Вони були вбрані в довгі туніки яскравих відтінків, доповнені шкіряними жилетами. Їхні штани були, зроблені з міцної тканини. Більшість із них мали довгі бороди, але молодші часто були гладко вибриті, компенсуючи це пишними довгим волоссям, яке вони елегантно заплітали або збирали.

   Це його збентежило: він пригадав сон, який бачив минулої ночі, де зустрічав аналогічно одягнутих чоловіків.