Глава 5

Кірон мовчки стояв кілька секунд, стискаючи конверти в руках.
Потім тихо сказав:
— Тоді я піду трохи відпочину… поки ви придумаєте план.
Ардан кивнув.
— Правильно думаєш. Тобі знадобиться багато сил для дороги.
Кірон вийшов із кабінету й повернувся до лазарету. Лікарі вже майже не звертали уваги на нього — у таборі було занадто багато поранених. Він просто ліг на свою койку, поклавши поруч сумку і конверти.
Ззовні раз у раз лунали вибухи магії.
Купол над табором здригався після кожного удару.
Але втома була сильнішою.
Кірон навіть не помітив, як заснув.
Його різко розбудив голос.
— Кіроне. Вставай.
Він відкрив очі.
Перед ним стояв Ардан.
Надворі вже сутеніло.
Кірон одразу підвівся — і знову відчув, як болить рана, але цього разу втримався на ногах.
— Збирайся, — сказав Ардан. — У тебе є пів години.
Кірон насторожився.
— Що сталося?
Ардан коротко відповів:
— Купол більше не витримає.
Він говорив спокійно, але в голосі відчувалась важкість.
— Ти підеш через тунель, яким прийшов. Ми проломили стіну всередині табору — вхід уже готовий.
Ардан продовжив:
— Якщо поспішиш, до ранку доберешся до адміністративного району.
Ардан раптом додав:
— І ще дещо.
Він на секунду замовк.
— Твій батько просив передати… щоб ти знайшов там свою матір і братів.
Кірон здивовано підняв голову.
— І щоб ви поїхали без нього.
Кірон різко завмер.
— Як… без нього?
Він подивився на Ардана.
— А як же ви? Як же всі тут?
Його голос став напруженим.
— Ви що… збираєтесь залишитися тут?
Ардан не відвів погляду.
— Так.
Кірон зробив крок уперед.
— Це ж смертельна пастка!
— Я знаю, — спокійно відповів Ардан. — І ми всі це знаємо.
Кірон похитав головою.
— Ні… ні, цього не може бути. Має бути якийсь спосіб врятуватися всім!
Він швидко почав говорити, ніби намагаючись знайти рішення прямо зараз.
— Може, можна полагодити купол? Якщо він витримає ще трохи, ми виграємо час…
Ардан тихо відповів:
— Магічний генератор купола вже на межі.
Він показав у бік мерехтливого неба.
— Ще десяток влучань — і він не витримає.
Кірон напружився.
— Але його можна полагодити?
Ардан кивнув.
— Можна.
На секунду в Кірона з’явилась надія.
— То в чому проблема?
Ардан відповів тихо:
— Потрібен маг.
Кірон мовчав.
— А серед оточення нам ніде його взяти.
Ардан зітхнув.
— Із нас ніхто не зможе прорватися. Нас одразу впізнають. Особливо офіцерів.
Він подивився на Кірона.
— Нас уб’ють або при спробі втекти, або дорогою.
У кімнаті запала важка тиша.
— Ти єдиний, кому вдалося сюди повернутися, — продовжив Ардан. — І єдиний, хто має шанс вибратися.
Він поклав руку Кірону на плече.
— Іноді треба приймати свою долю.
Кірон опустив голову.
Ардан тихо додав:
— Достав ці послання.
— Тоді наша смерть буде не марною.
Він зробив крок назад.
— Готуйся.
Ззовні прогримів ще один удар магії.
Купол над табором затремтів ще сильніше.
Ардан сказав:
— Як тільки він впаде… ти повинен одразу бігти до тунелю.
Його голос став твердим, командирським.
— Це мій останній наказ.
Він подивився Кірону прямо в очі.
— Удачі, Кіроне.

Ардан ще кілька секунд стояв у дверях, ніби хотів сказати щось іще.
Але потім просто кивнув і вийшов.
За мить у коридорі вже лунав його голос — різкий, командирський.
— Усі, хто може тримати зброю — на стіни!
— Лучники на башти!
— Поранених, які можуть стояти — до внутрішнього двору!
Кроки, метал, крики наказів швидко наповнили табір.
Ардан готував останню оборону.
Кірон залишився в лазареті сам.
Він сів на край ліжка, кілька хвилин мовчки дивлячись у підлогу.
У голові крутилися думки.
Обличчя тих, кого він знав.
Батько.
Мати.
Брати.
Ардан.
Стражники, що зараз готувалися битися до останнього.
Нарешті він повільно підвівся.
Сумка була зібрана. Конверти лежали всередині, загорнуті в тканину.
Кірон перевірив їх ще раз і рушив до виходу з лазарету.
Біля дверей стояв молодий стражник.
Він був лише на кілька годин старший за Кірона — вони колись навіть разом тренувалися на плацу.
У руках він тримав похідний мішок і меч.
Той самий меч.
Кірон одразу впізнав його.
Це була зброя, яку він купив у іншому місті… тоді, коли був там разом із Ліанною.
На мить серце неприємно стиснулося.
Після її зради дивитися на цей меч було важко.
Але водночас він був занадто цінний, щоб відмовлятися від нього через погані спогади.
Молодий стражник простягнув речі.
— Тримай.
Кірон взяв меч і відчув знайому вагу в руці.
Потім взяв мішок.
— Це Ардан просив передати, — сказав стражник. — Там припаси приблизно на тиждень для однієї людини.
Кірон кивнув.
— Передай йому… дякую.
Стражник трохи зам’явся.
Потім витягнув із кишені маленький складений папірець.
— Слухай… якщо доберешся до адміністративного району…
Він простягнув папір.
— Якщо буде можливість — знайди там мою сестру.
Кірон узяв записку.
— Як її звати?
— Марія Велеська.
Голос стражника трохи здригнувся.
— Передай їй… що я… що я тримався до кінця.
Кірон уважно подивився на нього.
— Добре. Якщо знайду — передам.
Молодий стражник видихнув, ніби з його плечей зняли великий тягар.
— Дякую.
Після цього він швидко розвернувся і пішов до виходу з лазарету.
Його чекала оборона.
Кірон ще кілька хвилин сидів на лаві.
Слухаючи, як десь зовні наростає гул бою.
І раптом —
БУМ!
Стіни здригнулися.
Над табором спалахнуло яскраве світло.
Кірон різко підняв голову.
Через дверний проріз було видно небо.
І він побачив…
як після чергового удару магії купол почав руйнуватися.
Не миттєво.
Повільно.
Місце удару спочатку покрилося тріщинами зі світла.
Потім вони почали розповзатися в усі боки.
Бар’єр, що так довго захищав табір стражі, почав розсипатися в повітрі, ніби скляна оболонка.
Клапті магічної енергії розчинялися у темряві.
Ззовні вже було чути рев натовпу повстанців.
Крики.
Сурми.
Кірон стиснув руків’я меча.
Час настав.
Він закинув мішок на плече.
І побіг.