Глава 1

Ліанна сиділа нерухомо.
Її погляд метався — то на ніж, що лежав на підлозі, то на Кірона, який стояв на колінах із побитим обличчям. Руки тремтіли.
Постать у каптурі повільно нахилилася до неї й прошепотіла майже лагідно:
— Пам’ятай про наш договір.
Ліанна ковтнула.
— Я… я не можу вбити його. Я нікого ніколи не вбивала… прошу… Я готова будь-яким іншим способом довести свою вірність. Але не змушуйте мене вбивати.
Постать тихо засміялася.
— Не вбивала?
Він обійшов її по колу.
— Ти вже своїми діями вбила більше, ніж будь-хто з учасників повстання. Укравши компромат на гвардію, ти зірвала їхні внутрішні перевірки. Ти послабила охорону. Ти відкрила нам шлях.
Кірон різко підняв голову.
— То це була ти…?
Ліанна заплющила очі.
І в ту мить Кірон усе зрозумів.
Він повільно нахилив голову… і раптом глухо розсміявся.
— Якби не ти… вони могли б бути живими…
Його голос зламався.
— Якби не ти, багато кого можна було врятувати.
Постать у каптурі зупинилася й холодно мовила:
— В мене вже стало появлятись більше поваги до стражника, ніж до тебе. Він фанатик. Але він хоча б знає, за що бореться.
А ти… ти навіть не подумала про наслідки.
Ліанна прошепотіла:
— Я… я не хотіла цього…
— Наслідки такі, — перебив він, — що зараз табір стражі тримають в облозі повстанці разом із гвардією. І кров ллється з обох боків.
Кірон глянув на неї.
— Їхня кров на твоїх руках.
Слова різали сильніше за ніж.
Постать нахилилася ближче до Ліанни.
— Треба ж бути настільки безхребетною, щоб твій ворог дорікав тобі за слабкість.
Ліанна затулила обличчя руками.
— Я не хочу нікого вбивати…
Тепер у голосі постаті не було ані тіні спокою.
— Мені байдуже, наскільки ти корисна. Якщо ти цього не зробиш — я вб’ю вас обох.
Тиша стала глухою, важкою.
Ліанна здригнулася.
Перед її очима промайнули інші спогади: темний провулок, чоловіки з холодними очима, слова про борги її батьків. Погрози. Термін. Відлік.
І тоді — його пропозиція.
Допомагаєш мені — і твої борги зникають. Я розберуся з кредиторами.
Вона тоді погодилася. Бо хотіла жити.
Бо боялася смерті.
А тепер смерть стояла перед нею — у вигляді ножа на підлозі.
Кірон повільно підняв очі на неї.
У його погляді вже не було гніву.
Тільки втома.
— Давай уже, — крикнув він. — Ти ж завжди обирала себе, — пошибки сказав він.
І це було страшніше за будь-який крик.
Постать відступила на крок.
— Час іде, Ліанно.
Ніж лежав між ними.
І від її вибору залежало, хто помре першим.

Ліанна тремтячими руками підняла ніж.
Метал був холодний. Важкий. Наче сам опирався її пальцям.
Вона повільно підійшла до Кірона.
Зупинилася просто перед ним.
Він дивився на неї спокійно. Без крику. Без проклять.
У кімнаті стояла така тиша, що було чути, як десь за стіною капає вода.
І раптом — в один голос:
— Давай. Роби це, — сказав Кірон.
— Давай, — холодно повторила постать у каптурі.
Ліанна здригнулася.
Вона присіла перед Кіроном.
Її губи тремтіли.
І різко, ніби боячись передумати, вона вдарила.
Лезо увійшло в груди.
Кірон здригнувся від болю, але не закричав.
Ліанна нахилилася ближче й прошепотіла так тихо, що це почув лише він:
— Вибач… Я просто хочу жити…
Кров повільно проступала крізь тканину.
Кірон подивився на неї — і так само тихо відповів:
— Я тобі довіряв…
Я хотів тобі допомогти…
Я… дорожив тобою…
Ці слова вдарили сильніше за будь-який меч.
Ліанна, яка ніколи не знала справжньої любові… щойно вбила єдиного, хто щиро нею дорожив.
Ніж випав з її рук і дзенькнув об підлогу.
Вона стояла, дивлячись, як його тіло обм’якає, як голова схиляється набік.
У грудях щось обірвалося.
І тільки тепер вона зрозуміла — вона обрала не тих.
Позаду пролунав спокійний голос:
— Викиньте його.
Двоє повстанців підхопили тіло.
Постать у каптурі ледь усміхнулася.
В очах — холодний розрахунок.
Він дивився на Ліанну й розумів: тепер вона зламана.
Тепер вона винна.
Тепер вона належить йому повністю.
Ідеальна пішка.
Та, якою можна рухати як завгодно.
Двері зачинилися.
А Ліанна залишилася стояти посеред кімнати — з порожніми руками…
і з кров’ю, що вже ніколи не змиється з її пам’яті.

Двоє повстанців мовчки винесли тіло й, навіть не озирнувшись, кинули його в темний провулок підземного міста.
Тіло глухо вдарилося об камінь.
Кроки стихли.
Минуло кілька хвилин.
Повз проходив якийсь бандит — худий, з розбитим носом і порваною курткою. Він зупинився.
— Нічого собі… — пробурмотів. — Вони тут стражника замочили?
Він нахилився, перевернув Кірона ногою, почав обшукувати кишені.
— Тварі… все вже забрали…
З досади він пнув його в бік.
— Може, й мені в повстання піти… шмат слави урвати…
Бурмочучи, він пішов далі, зникаючи в тумані підземних вогнів.
І тоді…
Пальці Кірона смикнулися.
Повітря різко увірвалося в легені.
Він захрипів і різко вдихнув, хапаючись за груди.
Біль був пекельний. Розпечений. Нестерпний.
Він перевернувся на бік, стискаючи рану. Кров тепла, липка, просочувала одяг. Але удар був трохи нижче серця. Лезо не зачепило головного.
Він живий.
— Ліанна… — хрипко видихнув він.
Спробував підвестися. Ноги підкосилися. Він сперся на стіну, зубами стримуючи стогін.
Треба йти.
Якщо його знайдуть — доб’ють.
Він, хитаючись, відійшов у глибший закуток між кам’яними опорами, де було темніше. Сів на холодну землю.
Кров продовжувала текти.
— Якщо нічого не зроблю… здохну, — прошепотів він.
Очі почали мутніти.
Він оглянувся навколо. Каміння. Бруд. Залізні уламки.
Біля його ноги лежала тонка, іржава залізяка — мабуть, шматок старого дроту чи спиці.
Кірон зірвав із внутрішнього шва своєї куртки нитку. Руки тремтіли, але рухи були вперті.
Він обпік залізяку об маленький факел, що тлів неподалік, стискаючи зуби від болю й страху.
Потім глибоко вдихнув.
І встромив залізо в край рани.
Крик розірвав тишу провулка.
Світ спалахнув білим.
Він прошивав шкіру грубо, нерівно, майже наосліп. Кров заливала пальці. Кожен рух здавався ударом блискавки всередині грудей.
— Живи… — шепотів він сам собі. — Живи…
Сльози змішувалися з потом.
Ще один стібок.
Ще.
Ще.
Нарешті він затягнув нитку й притиснув рану шматком тканини.
Світ почав темніти.
Тіло втрачало сили.
Він притулився спиною до каменю, повільно сповзаючи вниз.
— Я ще… не закінчив…
І темрява знову накрила його.
Але цього разу — не як смерть.
А як важкий, кривавий сон перед новим народженням.