Глава 11.

Середа минула під знаком дивної, майже відчутної натягнутості. Якщо раніше мовчання Сергія в кабінеті було спокійним та робочим, то сьогодні воно здавалося важким і колючим, наче повітря перед повторною грозою. 

Ще вчора вони домовились, що зустрінуться вже на роботі. але попри всі надії Іри на повернення того теплого спілкування Сергій прийшов на роботу без звичної кави. Він цілий день дивився в монітор, але Іра, яка непомітно спостерігала за ним, бачила: його погляд пробігає по рядках коду, не затримуючись. Він відповідав невпопад, на прості запитання колег реагував із запізненням, а коли Діана з посмішкою запитала, чи буде він чай, Сергій лише мовчки хитнув головою, навіть не підвівши очей.

Пообіді, коли Діана вийшла в деканат, Іра не витримала. Вона підійшла до його столу й м'яко присіла на краєчок:

— Сергію... Де ти був учора увечері? Все гаразд?

Сергій на мить застиг. Його пальці завмерли над клавіатурою. Він на секунду заплющив очі, ніби збираючись із думками, але коли відкрив їх, обличчя знову перетворилося на непроникну маску Скорпіона.

— У місті. З'явилися справи, які треба було вирішити,–сухо відрізав він, замовчуючи будь-які деталі.

— Щось сталося?–з тривогою в голосі тихіше запитала Іра, простягнувши руку, але так і не наважившись торкнутися його плеча.–Ти сам не свій від самого ранку. Якщо в тебе проблеми...

— Все ок, Іро. Просто втомився,–перебив він її, і в його голосі прослизнула металева нота, якої вона не чула з першого дня їхнього знайомства. Наче на неї вилили відро холодної води. 

Він розвернувся до монітора, виставляючи між ними глуху стіну. Іра відчула, як у грудях боляче стиснулося, але змусила себе посміхнутися й згладити кути: – Добре, Сергію. Якщо захочеш поговорити – я поруч.

Але справжній удар чекав на неї ближче до вечора. Сергій складав речі, знову збираючись їхати самостійно.

— До речі, Іро, – мовив він біля дверей, так і не зустрівшись із нею поглядом. – У суботу наш вихід «у світ» скасовується. Ми збиралися піти на виставку, пам'ятаєш? У мене виникли важливі справи. Не вийде.

Він навіть не запропонував перенести зустріч на неділю, а в голові не було жодної нотки провини чи суму. Просто сухо скасував.

— Оу... Зрозуміла, – Іра постаралася, щоб її голос звучав максимально рівно, хоча всередині все стиснулося від гіркого розчарування. – Нічого страшного, відпочинеш.

Коли двері кабінету за ним зачинилися, Іра безсило опустилася у крісло. Усе, що вони будували останні тижні – цей затишок, покупка чашки, спільний похід в супермаркет, порятунок її племінників – ніби було в іншому житті і не з ними. .

Пізно ввечері вона знову набрала Лєру.

— ...І він просто закрився, Лєр, – тихо казала Іра, сидячи на підвіконні у своїй кухні й обіймаючи руками коліна. – Ухиляється від відповідей, скасував зустріч в суботу. З одного боку, мені так прикро, а з іншого... я бачу, що його щось справді сильно гризе. Це не просто примха.

— Ірцю, ти ж знаєш цих IT-чоловіків, – зітхнула Лєра у слухавці. – Вони коли ловлять якийсь важкий «баг» у житті чи проблеми, не біжать скаржитися. Вони заповзають у свою печеру, закривають вхід валуном і сидять там, поки не знайдуть рішення. Якщо ти почнеш вимагати пояснень прямо зараз, він просто відсуне тебе ще далі.

— Я знаєш про що думаю? – м'яко перебила її Іра, дивлячись на нічне місто за вікном. – Мені здається, він зараз просто не готовий зізнатися. Його щось сильно турбує. І найгірше, що я можу зробити – це влаштувати сцену чи образитися. Мені здається, зараз його треба просто оточити турботою. Не тиснути, а дати відчути, що його чекають і що він у безпеці.

— Боже, Іро... – Лєра на тому кінці дроту стишено засміялася, але в цьому сміху була величезна теплота. – Ти закохана по самі вуха. Сергію Олександровичу неймовірно пощастило з фіктивною дівчиною. Справжня давно б влаштувала скандал.

Іра сумно посміхнулася, відчуваючи, як тепла ніжність до цього важкого, закритого Скорпіона переважає біль від його мовчання: – Може й так. Але я дійсно хочу бути для нього затишною гаванню, а не ще одним головним болем.