Глава 9.

Понеділок після сімейного свята в котеджі Ярослава зустрів факультет комп'ютерної інженерії дивною, майже неприродною тишею. Настирливе студентське «сафарі» остаточно вщухло –чутка про те, що Сергій Олександрович не просто «ходить у кіно» з Ірою Анатоліївною, а вже знайомий з усією її великою родиною і навіть рятував її племінників на барбекю, блискавично просочилася через інстаграм-сторіз Софії та Лізи. Студентки зрозуміли: фортеця взята, шансів немає.

Проте для самих Іри та Сергія гра перестала бути грою.

Коли після закінчення пар вони разом вийшли з корпусу, Сергій звично відчинив перед Ірою двері своєї сріблястої машини, і вони м'яко виїхали з університетського двору, залишаючи позаду навчальні будні.

У салоні пахло теплим повітрям із пічки, корицею та тим особливим затишком, до якого Іра вже встигла непомітно для себе звикнути. Вони їхали вечірнім містом, обговорюючи робочі дрібниці, і раптом Сергій звернув до великого торгового центру.

–Нам треба заїхати в супермаркет, –мовив він, паркуючись біля яскраво освітленого входу. –Вдома порожній холодильник, ще й плюс я обіцяв тобі приготувати нову каву.

–«Нам»? –посміхнулася Іра, відстібаючи ремінь безпеки. –Сергію Олександровичу, ви залучаєте мене до побутових закупів?

–Це стратегічне планування, Іро, –із серйозним виглядом відповів він, але в його очах спалахнули теплі бісики. –Без тебе я знову куплю лише тушонку, протеїнові батончики та кілограм кавових зерен.

Спільний похід між стелажами супермаркету виявився напрочуд легкою та природною справою. Вони котили один візок на двох. Сергій зосереджено вивчав склад продуктів, а Іра мовчки підкидала туди фрукти, її улюблені йогурти та зелень. Вони сперечалися через сорт сиру, сміялися і штовхалися ліктями біля полиці зі соусами. Іра спіймала себе на думці, що вони виглядають як пара, яка живе разом щонайменше кілька років.

А після продуктового Сергій раптом зупинився біля затишного магазину з домашнім декором та книжками.

–Зайдемо? –він кивнув на скляну вітрину, де стояли красиві керамічні чашки та свічки. –Ти минулого тижня казала, що в тебе в кабінеті розбилася улюблена чашка для чаю.

Іра від несподіванки застигла: –Ти це запам'ятав? Я ж обмовилася про це між іншим, коли ми заповнювали журнали!

–У мене гарна пам'ять на важливі деталі, –спокійно відповів Сергій, м'яко підштовхуючи її за талію всередину магазину.

Наступні двадцять хвилин вони вибирали їй нову чашку. Сергій суворо відкидав варіанти з «неергономічними ручками» та «занадто тонкими стінками, які швидко віддають тепло», а Іра сміялася, обираючи між  гірчичною та матовою рожевою. Врешті-решт Сергій сам підійшов до каси й розплатився за обрану чашку, категорично відмовившись брати з неї гроші.

–Це інвестиція в продуктивність нашої кафедри, –відрізав він, подаючи їй красивий паперовий пакет.

Коли вони вийшли на парковку з пакетами продуктів та новою покупкою, вересневий вечір уже остаточно опустився на місто. Вуличні ліхтарі відбивалися у склі машин. Вони стояли біля відкритого багажника, і Сергій, складаючи пакети, раптом зупинився зовсім близько до неї.

Він простягнув руку й обережно, кінчиками пальців, поправив пасмо волосся, яке випало з її зачіски й висіло біля щоки. Його дотик був неймовірно ніжним, беззахисним і абсолютно не «кабінетним».

–Дякую за вечір, Іро, –тихо мовив він, дивлячись їй прямо в очі. –З тобою навіть супермаркет перестає бути нудним.

Іра затамувала подих. Серце калатало десь у горлі. Вона дивилася на його темні очі, відчувала запах його парфумів і чітко розуміла: між продуктовими візками й пакетиком  з новою чашкою відбувалося щось справжнє, від чого вже неможливо відмахнутися.