Глава 8.

Затишний двоповерховий котедж Ярослава в передмісті завжди був для Іри місцем сили. Тут не діяли суворі правила університетського етикету, не було звітів, а головне – тут не було Артура. Ярослав, як найстарший брат, завжди ставився до Іри з особливою, майже батьківською ніжністю. Дізнавшись про «напружену сімейну вечерю в ресторані» та раптову появу нового чоловіка в житті сестри, Ярик зробив суто стратегічний хід. Він не запросив родину Артура на день народження своїх близнюків, влаштувавши натомість камерне свято суто для своїх.

Проте Сергія запросили офіційно – як «нового колегу та близького друга» Іри.

Коли срібляста машина Сергія зупинилася біля дерев’яних воріт, Іра відчула, як пальці звело від хвилювання. – Ти як? Не боїшся моєї родини? – тихо запитала вона, повернувшись до нього. – У нас сьогодні повний склад.

Сергій заглушив мотор, зняв окуляри й подивився на неї з тією самою спокійною залізобетонною впевненістю, яка так полонила її в нічній переписці. – Іро, я керую лабораторією штучного інтелекту і щодня маю справу з непередбачуваними алгоритмами. Думаю, з барбекю, дітьми та родичами ми якось домовимося.

Він вийшов, дістав із заднього сидіння величезну коробку з конструктором Lego для іменинників і м'яко взяв Іру за руку. Цього разу дотик не був фальшивим для камери – це була реальна підтримка.

Внутрішній дворик котеджу зустрів їх неймовірним гамором, ароматом смаженого на вугіллі м'яса та дитячим сміхом. Шестирічні близнюки Артем і Денис ганяли м'яча по ідеально вистриженому зеленому газону разом із своєю кузиною - п'ятирічною Ясею. Біля великого мангала чаклував Ярослав – кремезний, бородатий і максимально зосереджений. Поруч крутилася його дружина Ліза, а її сестра Мирося з чоловіком намагались зловити доньку.

Середній брат Максим розливав по келихах домашній лимонад, а його дружина Софія розставляла тарілки на великому дерев'яному столі тераси.

Батьки Іри теж були тут – все-таки день народження єдиних онуків Світлана Олексіївна та її чоловік пропустити не могли. Мама, одягнена в затишний домашній кардиган замість свого суворого бухгалтерського костюма, якраз виносила з кухні піднос із фірмовими капкейками, від одного вигляду яких у дітей загорялися очі.

Батьки, на подив Іри, вирішили не пхати носа в її особисті справи й поводилися з Сергієм підкреслено спокійно, без жодних колючих натяків чи допитів, даючи доньці простір.

– О, а ось і наші вчені! – гучно вигукнув Ярослав, виходячи назустріч.

Він міцно, по-братськи обійняв Іру, а потім перевів оцінюючий погляд на Сергія. Сергій не відвів очей, упевнено протягнув руку для міцного чоловічого рукостискання: – Доброго дня. Сергій. Це для іменинників.

Близнюки, зачувши про подарунок, миттєво кинули м'яч і з криками налетіли на Сергія, а маленька Яся з цікавістю прилаштувалася поруч. Сергій легко присів на одне коліно прямо на траву, допомагаючи малечі розірвати коробку й спокійно пояснюючи, як з'єднувати деталі космодрому. Ліза з Миросею, спостерігаючи за цим, задоволено переглянулися.

За наступні дві години Іра кілька разів ловила себе на думці, що в неї просто закінчуються аргументи проти цього чоловіка. Сергій тримався напрочуд просто й гідно. Поки чоловіки обговорювали авто біля мангала, батько Іри збоку з цікавістю прислухався до його розважливих відповідей і схвально кивав.

Усе йшло ідеально, аж поки вечірню ідилію не порушив раптовий форс-мажор.

Ярослав на хвилину відійшов від мангала до столу, щоб взяти чисті тарілки. У цей момент підступний вересневий вітер різко змінив напрямок і крутонув сильним поривом. На мангалі лежали шматки жирного м'яса, і розпечений жир капнув прямо на червоне вугілля. Спалахнуло миттєво. Вогонь з гуркотом вирвався вгору, а вітер кинув язики полум'я на пластикову пляшку з розпалювачем, яку хтось необачно залишив на краю цегляної кладки.

Пластик миттєво засичав і спалахнув, як смолоскип. Гірше за все – прямо поруч, буквально за кілька метрів, на траві сиділи близнюки та маленька Яся, захоплено добудовуючи крило космодрому.

– Вогонь! Тікайте! – злякано крикнула Ліза, але діти від несподіванки й страху лише притислися один до одного, застигши на місці перед стіною раптового полум'я.

Ярослав гарячково кинувся назад, але він був занадто далеко. Максим зачепив стілець, який з гуркотом упав, перекриваючи дорогу. Жінки зойкнули.

Реакція Сергія виявилася швидшою за процесор його комп'ютера. Він зреагував у ту ж мікросекунду. Розмашистим стрибком він перемахнув через перила тераси, за долі секунди опинився біля дітей, схопив обіруч близнюків, а малу Ясю притис під пахву, буквально висмикуючи їх із зони ураження і відтягуючи на безпечну відстань.

У наступну мить палаюча пляшка з розпалювачем з тріском лопнула, розбризкуючи вогняні краплі на траву прямо туди, де секунду тому сиділи малюки.

Не гаючи ні секунди, Сергій передав переляканих дітей у руки Максима, схопив великий брезент, що лежав на шезлонгу, і накрив палаючий пластик і траву, повністю перекриваючи кисень вогню.

За пів хвилини все було скінчено. На газоні залишилася лише чорна пляма та легкий дим. Загальна паніка змінилася дзвінкою, шокованою тишею. Близнюки тихенько шмигали носами, обіймаючи маму, а Яся здивовано кліпала оченятами.

Сергій важко дихав. Його сорочка була в сажі, на рукаві виднілася маленька дірочка від іскри, а долоні були чорними від попелу. Він поправив окуляри, які дивом не злетіли під час стрибка, і спокійно повернувся до Ярослава: – Усе гаразд. Діти цілі, пластик догорів. Конструктор теж не постраждав.