Глава 7.

Недільний вечір пахнув піцою, білим сухим вином і затишком Лєриної квартири. Вони познайомилися ще на першому курсі університету – дві перелякані студентки, але якщо Іра залишилася вірною науці, то Лєра вчасно зорієнтувалася й пішла в IT. Зараз вона працювала тестувальником, теж була сама, насолоджуючись свободою, і знала про «комп'ютерних геніїв» абсолютно все.

– Так, Ірцю, а тепер викладай усе, як на код-рев'ю, – Лєра підлила в кришталеві келихи вина й підібгала під себе ноги на м'якому дивані. – Весь університет гуде. Суворий Скорпіон Олександрович і наша ідеальна донька декана? Я вимагаю деталей. Як ти примудрилася розтопити цей айсберг?

Іра зробила великий ковток, відчуваючи, як приємне вино розливається теплом і нарешті знімає напругу останніх днів. Алкоголь і затишна атмосфера зробили свою справу – тримати оборону більше не було сил.

– Лєра... Це все фікція, – тихо зізналася Іра, сховавши обличчя в долонях.

– Що?! – Лєра мало не впустила свій келих.

Наступну годину Іра в усіх фарбах розписувала історію про студентське «сафарі», тактичні перебіжки Сергія під стінами корпусу, раптову появу Артура, нішу за монстерою та їхню недільну сторіз. Лєра слухала, відкривши рота, час від часу вибухаючи голосним сміхом.

– Ну ви й авантюристи! – нарешті видихнула подруга. – Запустити фейк-історію через сторіз, щоб відвадити фанаток і колишнього – це геніально. Але почекай...

Лєра раптом примружилася, уважно вдивляючись у розчервоніле обличчя Іри. – Ти ж математик, Ір. У тебе завжди все прораховано. То чому в тебе зараз так блищать очі, коли ти про нього говориш?

Іра опустила погляд, крутячи келих у пальцях. Вино вже добряче вдарило в голову, розмиваючи звичні внутрішні кордони та страхи. Вона глибоко зітхнула і вимовила те, у чому боялася зізнатися навіть самій собі:

– Тому що... ще трохи, Лєр, і я просто здамся. Я закохаюся в нього по-справжньому.

– Серйозно? У цього сухаря? – м'яко запитала подруга.

– Він не сухар, – тихо, але дуже палко заперечила Іра. – Це просто його маска. Знаєш, який мій найбільший тригер? Він турбується про мене. Не так, як Артур – господарсько, повчально, виставляючи межі, як для зручної ляльки. Сергій уважний до моїх бажань. Він помічає дрібниці. Помічає, коли я втомлена, і просто мовчки приносить каву. Він бачить мої залізні правила і не намагається їх зламати – він підігрує їй, захищає. Для мене це такий залізобетонний зелений прапорець, що в мене просто немає аргументів «проти».

Іра відчула, як до горла підкотився клубок емоцій. Вона випила залишок вина, відчуваючи себе абсолютно п'яною і беззахисною. Рука мимоволі потягнулася до телефона, що лежав на столі.

– Я... я хочу йому подзвонити, – промурмотіла вона, гарячково шукаючи в контактах «Сергій ШІ». – Прямо зараз. Скажу, що він мій зелений прапорець...

– Ану стояти! – Лєра блискавично перехопила її руку, відбираючи телефон. – Ніяких п'яних дзвінків суботнього вечора! Іро, ти ж потім згориш від сорому на кафедрі!

– Ну Лє-є-єр, віддай, – заскиглила Іра, намагаючись дотягнутися до мобільного. – Я тільки одне слово скажу...

Раптом екран телефона в Лєриних руках яскраво спалахнув, і апарат гучно завібрував. Дівчата одночасно завмерли. На екрані висвітилося повідомлення у месенджері від «Сергій ШІ».

Лєра округлила очі й мовчки протягнула телефон подрузі. Іра, затамувавши подих і намагаючись сфокусувати погляд на літерах, прочитала повідомлення:

«Іро, добрий вечір. Перепрошую, що пізно. Переглядав твої математичні матриці для нової моделі градієнтного спуску – це просто шедевр, похибка зменшилася на 15%. Хотів запитати, яку каву ти п'єш зранку? І ще – давай продовжимо нашу легенду. Завтра зранку я заїду за тобою додому, щоб ми знову з'явилися в корпусі разом. Треба закріпити результат».

Іра дурнувато посміхнулася, відчуваючи, як хміль додає їй неочікуваної сміливості. Вона хитро подивилася на Лєру, яка з цікавістю спостерігала за нею.

– Так, Лєрочко, тримай телефон рівно, зараз ми будемо створювати контент для нашого ШІ-генія, – промурмотіла Іра.

Вона випростала свої стрункі, довгі ноги в затишних домашніх шортах, поклавши їх на журнальний столик поруч із напівпорожнім келихом вина та коробкою з-під піци. У світлі вечірньої гірлянди кадр виглядав неймовірно естетично й спокусливо. Іра зробила швидкий знімок і, майже не думаючи, відправила його Сергію.

А слідом набрала повідомлення: «Матриці – це лише початок, Сергію Олександровичу. Щодо кави: люблю капучино з корицею без цукру. А от план із ранковим підвезенням доведеться трохи скоригувати. Я сьогодні ночую не вдома, у нас тут свій закритий IT-форум з подругою 😉».

Телефон затих. Дівчата затамували подих. Пройшла хвилина, друга. Іра вже почала тверезіти від думки, що, можливо, переборщила з неформальним фото, як раптом на екрані з'явилися три крапки, що блимали. Сергій писав відповідь.

«Капучино з корицею прийнято. Контекст IT-форуму оцінив, фото... інформативне. Матриці там явно не єдиний шедевр цієї ночі. Тоді зустрінемося вже в кабінеті, колего. Гарного вечора».

Іра писнула від захвату, ховаючи обличчя в подушку, а Лєра забрала в неї телефон, перечитуючи повідомлення з абсолютною впевненістю досвідченого тестувальника.