Глава 6.

Будь-яка складна система має свій поріг міцності. Коли Сергій тріумфував, підраховуючи відсотки зекономлених нервів, Іра почала помічати перші побічні ефекти їхнього ідеального блефу. І найболючіше цей ефект ударив по її стосунках зі студентами.

У середу по обіді Іра затрималася на кафедрі, щоб заповнити журнали. Коли вона виходила з корпусу, біля великого дзеркала в холі стояли Мар'яна та староста другої групи. Побачивши Іру, дівчата миттєво замовкли. Не було ні звичних веселих посмішок, ні щирих жартів. Вони дивилися на неї з очевидною, глибокою образою в очах.

–  Доброго дня, Ірино Анатоліївно, –  стримано, майже холодно процідила Мар'яна і першою відвернулася, демонстративно поправивши сумку.

Іра застигла на сходах. Її обдало неприємним жаром, а в грудях звило гніздечко глухе почуття провини. Студенти щиро любили її –  і як викладачку, і як людину, з якою завжди можна було відверто поговорити. А тепер виходило, що Іра весь цей час знала про їхні наївні плани «сафарі», читала пабліки, бачила ці спроби, і просто мовчки спостерігала за цим цирком, тримаючи Сергія «в таємниці» пів року. Для дівчат це виглядало не просто як приватність –  це виглядало як знущання та лицемірство з боку улюбленої викладачки. Навіть Діана пізніше в кабінеті підтвердила: «Дівчата прям злі, Ірино Анатоліївно. Кажуть, чого було не сказати раніше? Вони б так не ганьбилися перед Олександровичем».

Але це була лише перша тріщина в алгоритмі. Справжня буря чекала на Іру ввечері, коли її телефон мало не вибухнув від дзвінків.

Спочатку зателефонувала мама. Голос Світлани Олексіївни, зазвичай суворий та зібраний, цього разу тремтів від обурення, змішаного з нерозумінням: –  Іро, мені сьогодні дзвонила мама Артура! Ти можеш мені пояснити, що це за чутки ходять університетом? Що за фотографії з кінотеатру мені скидають колеги з бухгалтерії? Який ще завідувач лабораторії ШІ?! Ми ж тільки в п'ятницю сиділи в ресторані, Артур будує плани, ми всі були впевнені, що ви разом! Батько взагалі в шоці, він не розуміє, що відбувається у нього на факультеті!

–  Мамо, я доросла людина, і я сама вирішую, з ким мені ходити в кіно, –  спробувала спокійно відповісти Іра, хоча пальці, що стискали слухавку, знову зрадницьки затремтіли.

–  Ти граєшся з вогнем, Іро! –  відрізала мама. –  Артур –  прекрасна партія, він готовий бути для тебе кам'яною стіною! А цей твій Сергій... він же егоцентрик, про нього весь університет говорить як про сухаря, який бачить лише свої коди. Перестань дурити голову і собі, і людям!

Вона кинула слухавку, не вислухавши жодного аргументу. Гучні короткі гудки боляче забили по вухах. Іра не встигла видихнути, як на екрані з'явилося повідомлення від самого Артура. Коротке, як постріл: «Нам треба поговорити. Прямо зараз. Я чекаю біля твого будинку».

Іра визирнула у вікно своєї квартири. Внизу, підсвічений тьмяним, жовтуватим світлом вуличного ліхтаря, дійсно стояв білий кросовер. Артур обперся об капот, схрестивши руки на грудях. Навіть здалеку його гордий профіль, гострі вилиці та світле волосся виглядали напруженими, як натягнута струна. Його карі очі, які зазвичай дивилися з легкою зверхністю, зараз сканували вікна її поверху з видимим гнівом.

Іра глибоко вдихнула, накинула жакет і вийшла на вулицю. Вересневе повітря вже дихало нічною сирою прохолодою, пахло мокрою бруківкою та сухою травою з прибудинкових клумб. Свіжий вітер миттєво змусив зібратися.

–  Що це за цирк, Іро? –  замість привітання кинув Артур, роблячи крок їй назустріч, щойно важкі залізні двері під'їзду зачинилися. –  Що це за сторіз? Що за плітки? Мені сьогодні кожен другий доцент «співчутливо» посміхався в коридорі!

–  Це не цирк, Артуре, –  Іра змусила себе вирівняти спину й подивитися йому прямо в очі. –  Це моє життя. Я ж казала тобі за столом у ресторані: я не буду просто плисти за течією і бути зручною для твоїх планів. Ми розійшлися два роки тому, коли ти поїхав. Зараз у мене інші стосунки.

–  Стосунки?! З цим комп'ютерним задротом? –  Артур глумливо пирснув, але в його голосі прорвалася справжня, зачеплена чоловіча гордість. Новоспечений американський нарцис просто не міг повірити, що його ідеальну партію забрав хтось інший. –  Іро, не сміши мене. Ти пів року приховувала роман від усього університету і від власних батьків? Це смішно! Я знаю тебе з дитинства, ти не вмієш брехати. Що ти задумала?

Він уважно вдивлявся в її обличчя. У світлі ліхтаря його очі здавалися майже чорними, а тіні від гострих вилиць робили вираз обличчя жорстким. Артур намагався знайти хоч якийсь натяк на фальш. Іра трималася з останніх сил, затамувавши подих і мовчки витримуючи цей тиск.

Артур кілька секунд мовчав, скануючи її поглядом, а потім раптом розслабився. Напруга в його плечах зникла, а на губах з’явилася та сама звична, трохи зверхня посмішка. Він зрозумів, що криками нічого не досягне, і вирішив змінити тактику.

–  Знаєш що... Окей, –  спокійно кинув він, випрямляючись і ховаючи руки в кишені свого дорогого пальта. Його голос знову став упевненим і м'яким. –  Нехай у тебе стосунки. Пограйся в це, якщо тобі так хочеться мені щось довести чи за щось помститися. Але я надто добре тебе знаю, Ір. Знаю твою родину, твої звички, твій характер. Цей ваш «ідеальний тандем» довго не протримається. Я просто зачекаю, поки ваші стосунки розсипляться самі собою. Бо кам'яною стіною для тебе все одно буду я. Побачиш.

Він коротко підмигнув їй, розвернувся, сів у свій кросовер, і за хвилину машина з тихим шурхотом шин зникла за поворотом двору, залишивши після себе лише слабкий запах вихлопних газів та дорогих чоловічих парфумів.