Глава 1.

Літня спека навіть о десятій вечора не збиралася відступати. Вона просто стала густішою, пахнучи сухою травою та нагрітим за день асфальтом, що заглядав у відчинене навстіж вікно професорської квартири. Ірина сиділа на підвіконні, підібгавши під себе ноги, і мляво обмахувалася блокнотом. До кінця відпустки залишалися лічені тижні, і думки про плани семінарів з вищої математики та оновлення силабусів уже починали потроху прокрадатися в голову. Вона завжди намагалася бути бездоганною і готуватися до всього заздалегідь. Але зараз думати про роботу зовсім не хотілося.

Набагато більше її втомлював телефон, що раз у раз вібрував на колінах. Чергове повідомлення від Артура. «Іро, квитки на п'ятницю у мене. Давай нарешті поговоримо. Америка в минулому, я повернувся заради нас». Іра зітхнула й відклала чашку з  водою. Артур, друг її дитинства з такої ж «хорошої родини», повернувся через два роки з-за океану й чомусь вирішив, що може просто клацнути пальцями — і вона знову стане його зручною, слухняною дівчинкою. Батько за сніданком уже прозоро натякав, що це «прекрасна партія», але сама Іра відчувала лише глухе роздратування.

Щоб відволіктися від думок про колишнього, вона звично розблокувала телефон і зайшла в соцмережі. Стрічка ліниво горталася під пальцем, аж раптом її погляд зачепився за шалену активність в одному з неофіційних студентських пабліків їхнього факультету комп'ютерної інженерії. Повідомлення сипалися одне за одним.

Іра примружилася, вчитуючись. Дівчата-айтішниці, які зазвичай у цей час обговорювали хіба що коди чи дедлайни, зараз вибухнули хижим, абсолютно неакадемічним азартом. Причиною цього стихійного лиха став Сергій Олександрович.

Він з'явився на їхньому факультеті близько пів року тому, очоливши інноваційну IT-лабораторію штучного інтелекту та нейромереж. Типовий Скорпіон, випещений морем та південним сонцем, він здавався чужинцем у їхньому  університеті — суворий, але справедливий, шалено розумний та вимогливий. Коли вони вперше зустрілися на засіданні нічого не відбулося: море не вийшло з берегів, блискавиця не вдарила, занадто відрізнялися їхні світи. Вони просто стали хорошими колегами. І от зараз цей закритий науковець став головною мішенню.

«Ви бачили його нові сторіз? Дівчата, з вересня він веде у нас нейромережі. Я вмру на першій парі від його погляду», — писала якась студентка. «Він занадто ідеальний для нашої кафедри. Пропоную парі», — підхопила інша.

Обговорення швидко переростало у відкрите «сафарі». Умови були прості, цинічні й по-студентському зухвалі: оголошувалося полювання на «головний делікатес факультету». Та, хто першою затягне Сергія Олександровича у свої тенета — змусить закохатися, витягне на побачення чи бодай спровокує на неформальний натяк — забирає великий грошовий банк. Ставки росли прямо в коментарях.

Іра мимоволі вирівняла спину на підвіконні. Її першим поривом було розсміятися. Уявити Сергія — цього гордого й суворого чоловіка — в епіцентрі дівочих інтриг було водночас смішно й ніяково. Вона навіть відкрила їхній робочий чат у Telegram, занісши палець, щоб скинути йому скріншот із підписом: «Сергію Олександровичу, тримайте оборону, на вас відкрито сезон полювання».

Палець завис над екраном. Іра завагалася. Вони хоч і ладнали, але він чітко тримав субординацію. А раптом він не зрозуміє гумору? Або сприйме це як двозначний натяк від неї самої?

Іра зітхнула, видалила скріншот і заблокувала телефон. Екран згас, але в повітрі залишилося липке передчуття: цей вересень на факультеті комп'ютерної інженерії буде дуже гарячим.