Розділ 4 "Пролити світло"

За півтори місяці відсутності в своїй кімнаті Аніка не помітила змін,- все було на своїх місцях. От тільки замість пилу все було чисто,- значить, тут просто прибирали. Ліжко, так само застелене блакитною ковдрою, трохи підручників на столі біля вікна, складені рівною стопкою і полита квітка на підвіконнику. 

 Аніка обережно прийшла в свою кімнату і глянула на ці пару метрів які вже 3 роки були її домом. Потім дівчина підійшла до шафи, відчинила її і витягнула ще один комплект форми учениць школи Трояндових Воріт. Завтра треба буде її вдягнути.

Дівчина глянула на себе у відображенні в вікні і мало не здригнулася. Вона виглядала як після справжньої битви, після якої і була. Битви. Цьому Аніка посміхнулася. А потім над нею був цей химерний домашній суд. А потім Індіра, її ідеальний захист. А тепер ця кімната,тиша.

Треба взяти піжамний костюм, добряче вимитись і виспатись. Аніка не спала вже майже дві доби і коли стрес почав покидати її тіло то дівчина починала розуміти наскільки вона виснажена. 

Проте плани про ванну й сон мусіли почекати бо в її двері постукали. Аніка відкрила їх і побачила за порогом Валенту, яка легко посміхнулася. Це добре, що за порогом саме подруга, а не хтось інший, менш приємний. 

- Можна зайти ?- запитала Валента, просто швидко і впевнено.

- Звичайно, проходь,- відповіла Аніка, відходячи в бік. 

- Ось, тримай,- сказала Валента, протягуючи Аніці паперовий мішечок.

- Що там ?- запитала Аніка, приймаючи химерний дарунок. Їй було цікаво, що в середині проте мішечок виглядав підозрійливо знайомо. 

- Фарба для волосся. Чорна, із полегшеним відтінком воронячого крила, яку ти використовуєш,-легко відповіла їй подруга своїм звичайним безтурботним голосом.

Серце дівчини пропустило удар. Звідки Валента це знає ? Як вона дізналася ? І чи знала вона це завжди і просто мовчала ?

Брехати зараз точно не варто. Запізно.

- Звідки ти знаєш ?- ледь запитала Аніка, закриваючи двері. Наче після суду над нею і того всього, що сталося це ще мало особливе значення. Була глибока ніч й інші учениці міцно спали у своїх ліжках, дивлячись сни. 

- Якось я помітила, що в тебе надто світлі корені, а потім помітила, що ти купувала ось такий паперовий мішечок. Вирішила, може я помиляюся, а може в тебе щось із волоссям і ти волієш приховувати свій колір. Кортіло запитати чи точно ти фарбуєш волосся, але мене щось вічно зупиняло,- відповіда Валента, дивлячись Аніці просто в очі. 

- О такої,- пробурмотіла здивована Аніка, відкриваючи мішечок. Там і справді була та сама фарба для волосся, яку вона використовувала вже 3 роки. І звідки у Валенти така допитливість? 

- А коли ти зникла то я всюди шукала тебе. Ти не повіриш, - я навіть знайшла те село, що в лісі. Старалась орієнтуватися на запах твоєї магії, але в лісі, де він був найнасиченішим, слід зовсім загубився. Тебе шукав стурбований вчитель Наоло, а потім інші вчителі і навіть директор. Всі дівчата гадали що такого ти зробила і куди зникла. Було багато різних ідей. Розлядали навіть вагітність, уявляєш ? Я стільки разів докучала вчителю Наоло, щоб він сказав все, що знає, але той лише похмуро мовчав. Також я питала інших вчителів і отримувала єдину відповідь,- це конфіденційна інформація школи,- повільно розповідала Валента, елегантно вмостившись на кріслі. 

- І що відбувається тут зараз ?- запитала тихо Аніка. Її голова намагалася опрацювати весь той химерний шлях подруги, спрямований на те, щоб знайти її, Аніку. 

- Почекай,- зупинила її Валента, продовжуючи свою розповідь,- Я зрозуміла, що вони нічого мені не скажуть тому пішла до директорки. Та коли вона зрозуміла, що я знаю тебе доволі близько то попросила розповісти все, що я знаю про тебе, все, що здалося мені дивним чи підозрілим у твоїй поведінці і все таке. Я лише сказала, що ти обожнюєш школу і вчитися тут. Вона не надто мені повірила,- явно хотіла почути більше. Та я вдала дурненьку і зрозуміла, що маю взяти справу в свої руки. 

Я знайшла твої сліди, тут, в школі, проте в лісі згубила слід і вирішила вернутися до початку. Мені було зовсім незрозуміло чому після вечору страшних історій ти вирішила піти в темний страшний ліс, яким він стає вночі. Тоді я попросила дівчат згадати усі страшні історії, що вони розповідали, а потім я склала їх у хронологічному порядку, стараючись знайти підказку. Але вдавалося це туго. Я поговорила з усіма дівчатами і виявила, що перед тим як покинути школу ти говорила з вчителем Наоло. Тему розмови він мені не розкрив. І так в мене виявилось багато ниток і жодної розгадки,- зітхнула Валента,- Тоді я вирішила дослідити твою кімнату і трохи поритися в твоїх речах. Сподіваюсь, ти мене вибачиш. Я знайшла майже порожню паперову торбинку від фарби для волосся на якій було вказано відтінок і пофарбувала собі пасмо,- чисто для того аби переконатися, що вона точно належала тобі. Так я уже точно впевнилася, що ти фарбувала своє волосся цілий час і що фарба трималася майже місяць. А з тим, що вночі ти непомічено покинула школу і зникла в лісі, то я зрозуміла, подруго, що таємниць в тебе більше подруго, ніж я можу уявити.

Аніка зітхнула і сіла на своє ліжко, все ще тримаючи пакунок із фарбою для волосся в руках. Яку велику роботу зробила Валента. Здуріти можна. 

- Це вражає, що ти зробила стільки всього, щоб знайти мене.

- Це ще не все. Я опитала майже кожну студентку, а також вчителів, прислугу та інших працівників. Також розпитувала про тебе в місті і продавець фарби для волосся сказав, що бачив тебе ще більше місяця тому і що ти його стала клієнтка. Тоді я довго не знала, що мені робити. Ламала собі голову і чекала тебе. А потім я вирішила розпитати свою маму про сімейство Бруа та їхніх дітей. Мати відповіла, що сімейство Бруа має малого сина Грегора. Тоді я запитала : "А як же дочки ?" і вона відповіла, що ніби в них була дочка, але померла від хвороби роки 3-4 тому. Тоді я подала запит в архів і це виявилося правдою. Тоді я стала думати хто ж ти насправді і чому маскуєшся під мертву дівчинку. Може, ці старання і хвилювання заслуговують на те, щоб ти розповіла, що все таки сталося.