Матеріалізація у потрібне місце нарешті пройшла успішно. Коли Аніка зʼявилася неподалік школи то одразу зрозуміла, що нарешті може видихнути. Більше ніяких дивних принців чи то королів у своїх ліжках. Лише школа та ніч.
- Дім,- прошепотіла Аніка.
Вона вже не просто впала з повітря, проїхавшись по землі, як попередні рази. Тепер Аніка приземлилася на ноги, хоч майже впала на руки. Проте це вже був успіх. Ще пара разів і взагалі буде приземлятися як треба. Потрібна лише практика.
Ян Кастіло легко завис у повітрі, теж насолоджуючись поверненням. Йому, на відміну від Аніки, не треба було переживати про приземлення. Школа височіла посеред пагорбу, а за нею виднівся ліс, саме туди і поглядав фантом.
На небі яскраво світили зірки, а посеред них височів із фіолетовим відливом місяць. Повітря було мʼяким, приємним, насиченим, смачним. Вона була вдома, без сумнівів. Обоє мовчали, просто насолоджуючись моментом повернення.
Здавалося, що Аніка нікуди й не йшла і все це було лише маренням, химерним сном, що нарешті минув. Але разом з радістю прийшла порожнеча та сум. Що буде далі ? Її відрахували зі школи, це без сумніву. А це означає, треба думати, що робити далі.
До цього моменту вона не боялася повертатися бо поруч із нею була Індіра. Але тепер, коли дівчина приземлилася сюди сама, її впевненість та опора зникли. Де ж Індіра ? Аби хоч вона нормально сюди повернулася, без жодних проблем. І щоб Алрет та Міна чогось не викинули. А ще їхні подружки, куди саме їх перекинула Сара ? Аби подалі звідси.
- Що ж, мені пора, - почула вона серйозний голос фантома,- Ще побачимося, Аніко.
- Куди це ти поспішаєш ?- здивовано запитала дівчина, але фантом вже зник серед нічної галявини і замість його відповіді, Аніка почула зовсім інший, знайомий голос :
- Аніка Бруа,- дівчина повернулася і здивовано глянула. Перед нею була вчителька,- Ліла Моа. Молода, красива і дуже худа. Вона часто нагадувала просто студентку ніж вчительку, проте на заняттях була дуже суворою,- Йди за мною.
Тон жінки не був надто суворим чи надто дружелюбним. Просто фраза, чи радше наказ, якого Аніка не сміла слухатися.
Дівчина злякано кивнула і пішла за жінкою. В думках Аніки роїлося бажання втекти. В неї ще був шанс,- поки вони не перетнули ворота школи, але дівчина все таки не наважилася.
Навколо було тихо,- школа й справді спала. Лише далеко біля протилежних воріт виднілася постать вартової, що самотньо стояла вночі. От якби Аніка зараз могла бути на її місці. Це було б чудово. Проте за дверима школи на неї чекає щось зовсім інакше і куди менш приємне.
Вона зайшла у вже такі рідні, знайомі ворота і зауважила, що за більше ніж місяць її відсутності візуально нічого не змінилося. Та й і що тут могло змінитися ? Та все таки усередині дівчини зароїлося маленьке розчарування. Невже коли вона назавжди звідси зникне то нічого не зміниться ?
- Мене вже відрахували ?- наважилась запитати Аніка, готова до позитивної відповіді.
- Зараз все дізнаєшся,- зронила вчителька і вони далі пішли коридором, який вів не в директорський кабінет, а в залу для зібрань. Може, це був хороший знак ? Або ще гірший? Може Аніку не просто відрахували, а вирішили подати в суд за фактом обману та видавання себе за особу знатного роду ? Хай там вже як буде.
Зараз Аніка була настільки втомлена, що була готова прийняти будь яке рішення. Так, вона могла б втекти з галявини, втекти від воріт, взагалі не повертатися назад і тільки думати гадати, що їй світить за свій вчинок, свій обман. Проте вона вчинила інакше, знаючи можливі наслідки. Вона хотіла знати чим все закінчиться. Навіть в іншому вимірі, іншому світі вона вела себе як вартівниця, як захисниця і готова була бути вартівницею та захисницею до кінця.
А що ж Індіра Роу ? Чи вона вже прибула в школу ? Казала їй не хвилюватися щодо майбутнього тут, а сама зникла. Проте Аніка вирішила не питати про неї. Хай вже буде як буде !
- Аніка ?- почула дівчина здивований голос і обернулася. Зі сходів, які вели у спальний корпус, її кликала Валента. З трохи розтріпаним волоссям та у спальному костюмі, вона виглядала дуже здивованою,- Аніко, це справді ти ? Де ти була ? І куди йдеш зараз ? Ти повернешся до школи ?
Аніка опустила очі, явно не знаючи, що відповісти. Казати правду при Лілі Моа чи брехати ? Дівчина вирішила просто змовчати.
- Повертайся до себе, Валенто,- спокійно наказала вчителька.
- Ні,- вперто вигукнула Валента,- не піду. Я хочу знати, що відбувається !
Аніка здивовано підняла голову. Валента - її подруга, про яку вона думала так мало протягом останнього місяця, вперто тут стояла, намагаючись розібратися в тому, що відбувається. Чи вона побачила їх випадково ? В цьому Аніка сумнівалася.
- Пізніше наговоришся, а зараз нам пора,- незадоволено відповіла Ліла Моа і потягнула Аніку за собою. Дівчина кинула ще один здивований погляд на Валенту, а подруга так і залишилася стояти на сходах.
Вони знову мовчали, продовжуючи йти. Невже ця дорога нарешті не закінчиться ? Але вона все таки закінчилася коли Ліла Моа відкрила великі двері залу. Аніка пройшла в середину одразу за вчителькою, обережно розглядаючи обличчя кожного присутнього там. А вчителів там було чимало,- явно незадоволений вчитель Наоло й пара попередніх вчителів Аніки, - Зелія Корре, Тоя Флорд, Крістофер Йенг, - завуч, і сама директорка, - Аллая Мон.
#2203 в Фентезі
#325 в Темне фентезі
#5694 в Любовні романи
#1375 в Любовне фентезі
Відредаговано: 11.11.2026