Розділ 19

  Сьогодні Соня прокинулася рано. Її порадувало повідомлення про те, що Андрія заарештували разом із бандою, якій він заплатив гроші, щоб вони влаштували підпал. Вона відчула полегшення. Ті, хто познущався із саду, будуть покарані.

  Акції Соня все-таки продала, аби врятувати сад. У думках подякувала Антонові за те, що зробив їй такий подарунок.

  Від Валентини Соня дізналася, що Максим поїхав. І нібито назавжди. Його мати комусь розповіла, а вже так про це дізналася Валентина.

  Спершу Соня не знала, як сприймати цю новину. Обурилася, розсердилася, образилася... Як він міг ось так просто поїхати і навіть не зайти до неї? Чому, коли врятував її, не залишився? Чому наступного дня не прийшов і не поцікавився, як вона? Як сад? Чому не захотів боротися за їхнє кохання?

  Безліч чому...

  Тоді, коли дізналася про обман, наговорила йому всього. Сказала, що між ними кінець. Але хіба не мала права образитися? Та вже давно пробачила, охолола й хотіла, щоб Максим був поруч.

  Але телефонувати йому не буде, якщо він сам не хоче її бачити й чути. Благати повернутися теж не стане. Гідність не дозволить. Що ж, якщо він прийняв таке рішення — тоді так і буде.

  Вона збереже найкращі спогади про їхні стосунки. Завжди буде вдячною йому за те, що знову змогла кохати і відчувати пристрасть. І найбільше — за те, що врятував їй життя.

  Шкода тільки, що так і не встигла подякувати.

  Колись вони були разом, а тепер у кожного свій шлях.

  Жаль, що не змогли залишитися хоча б друзями.

  Сад чекав на відродження. Була зроблена велика робота. Сад очистили, встигли посадити кілька саджанців плодових дерев. Навесні планували висадити нові ягідні кущі, квіти й купити пасіку.

  Працювали всі: Соня, дід Найк, Надя. На допомогу прийшли Валентина, Віктор, сусіди та ті, хто працював у сезон.

  На знак вдячності Соня організувала вечерю. Накрили великий стіл у вітальні, приготували багато смачних страв.

— Друзі, — звернулася Соня до всіх, хто сидів за столом, — дякую вам за допомогу. Сад буде жити завдяки вам. Прийде весна — і сад знову розквітне. Я щаслива, бо маю таку велику родину, як ви.

  Соня розчулилася й заплакала. Емоції переповнювали її.

  Коли всі розійшлися, Соні стало зле. Вона піднялася до своєї кімнати. Подумала, що, мабуть, просто перехвилювалася і перетомилася. Та вона помилилася.

  Згодом дізналася, що вагітна. У неї буде дитина від Максима.

— Будеш народжувати? — запитала Валентина.

— І на мить у цьому не сумнівалася, — радісно відповіла Соня.

— Максима повідомиш? — продовжувала розпитувати Валентина.

— Ні. Не хочу його повертати чи прив’язувати до себе дитиною. Він прийняв рішення поїхати назавжди.

  Та Соня щохвилини думала про Максима. Думала про те, як би він сприйняв новину, що стане батьком. І насправді їй було шкода, що він так і не дізнається. Може, він уже з кимось іншим і більше не згадує про неї.

— До вас Віктор Миколайович, — повідомила Надя Соні, яка сиділа біля каміна.

— Яка я рада вас бачити, Вікторе, — усміхнулася Соня, а потім звернулася до Наді: — Завари нам, будь ласка, зеленого чаю.

— Звичайно, — кивнула Надя й поспішила на кухню.

— Соню... — було помітно, що Віктор хвилювався. — Не зміг чекати до ранку, тому й прийшов...

— Щось сталося? — занепокоєно перебила його Соня.

— Ви тільки не хвилюйтеся, будь ласка. Присядьте. Я хочу з вами поговорити.

— Добре, слухаю вас.

Віктор дістав із кишені маленьку коробочку з каблучкою, опустився на одне коліно:

— Виходьте за мене заміж. Не поспішайте відмовляти. Я закохався у вас із першого погляду. Я...

— Мушу вас перебити, — розгублено мовила Соня. Вона не очікувала такої пропозиції й хотіла бути чесною. — Я вагітна від Максима.

— Постараюся бути не тільки гідним чоловіком для вас, але й хорошим батьком для малюка, — спокійно відповів Віктор, зовсім не здивувавшись її зізнанню.

— Валентина сказала... — здогадалася Соня. — Дякую вам, але не треба мене жаліти.

— Я освідчуюся вам від щирого серця. Знаю, що старший за вас. І знаю, що ви кохаєте Максима. Але пропоную фіктивний шлюб. Хочу бути для вас опорою, порадником, другом. Буду допомагати з садом, а дітей я люблю — тож із задоволенням няньчитимуся з вашим малюком. А хто знає... Можливо, з часом і ви мене покохаєте.

— Ви хороший друг...

— Тому й погоджуйтесь. Разом ми все здолаємо.