Розділ 17

  Наступного дня під вечір дід Найк важко дихаючи увірвався на кухню. Соня теж там була, розмовляла з Надією.

-Швидше викликайте пожежників. Сад палає. Люди в чорних масках підпалили.

-Що!?- в один голос запитали.

   Вони вибігли з будинку. Те що говорив дід Найк відбувалося насправді. Надя вже викликала пожежників. Соня побачила як спалахнула пасіка. Вона побігла за відрами, набрала води. Дід Найк скинув куртку намагаючись погасити полум`я. Злодії повтікали. А вогонь ще сильніше охоплював сад.

   Дим заважав Соні дихати та вона не здавалася. У думках було одне, врятувати сад. Найцінніше, що лишилося в неї забирав вогонь. У мить перед очима все почало пливти і перед тим як втратити свідомість встигла розгледіти, як хтось підбіг і підхопив її на руки не дав впасти на землю у вогонь. Хотіла, щось сказати та губи тільки безмовно поворушилися. Темрява…

   Коли до Соні повернулася свідомість виявила, що вона знаходиться у кріслі перед каміном. Хтось врятував її від загибелі у вогні, приніс до будинку.

-Сад,- Соня хотіла зірватися з крісла та в неї забракло сил.- Треба рятувати сад.

-Постарайтеся не хвилюватися. Як ви себе почуваєтеся?- почула вона сторонній голос, це був лікар.

-Треба рятувати сад,- повторила закашлявшись.

-Вогонь погасили. Пожежники щойно поїхали,- лікар намагався заспокоїти Соню.-  У вас  паморочитися в голові? Чи неважко вам дихати?

- Мені легше. Трохи пече в грудях, але мені нормально. Дякую лікарю. Чи всі живі?

-Всі живі. Ви надихалися багато диму тому в грудях і пече, але все пройде. Вам пощастило опіків немає.

-Лікарю, а хто мене врятував?

-Якийсь молодий чоловік. Завдяки йому ви будете жити, він не дав вам задихнутися димом і згоріти у вогні. Зараз розмовляє з поліцією. До речі, вони з вами теж мають намір поговорити. Вам потрібно заспокоїтися.

 Перед очима стояв вогонь, який знищує дерева,  вулики. Соня виглянула у вікно щоб розгледіти бодай щось та на вулиці вже стемніло і вона не могла нічого побачити. Лишалося чекати ранку. Сльози з`явилися на очах.

-Співчуваю вам Софіє Олександрівно,- до неї підійшов поліцейський,- знаю, що вам зараз нелегко та мені необхідно поставити вам декілька питань…

-Хто це зробив?- перебила.

-Поки що ще не знаємо, збираємо свідчення. Ви когось підозрюєте у підпалі?

-Нікого, я… не знаю,- невпевнено відповіла Соня.

-Подумайте. Кому це потрібно? Може з кимось чогось не поділили? Посварилися?

   Соня подумала, що можливо це Максим організував щоб помститися та в неї забракло сміливості вимовити його ім`я.

-Може боїтеся казати?- поліцейський продовжував ставити безліч питань,- постарайтеся пригадати хоч якісь дрібнички. Може хтось погрожував?

   Ця розмова почала дратувати Соню, розболілася голова.

-Я просто не знаю хто це міг зробити.

-Ми вже поговорили з вашим садівником і кухаркою,- нарешті поліцейський перестав закидати запитаннями,- вони розповіли, що ваша тітка заповіла вам цей будинок, землю, а не своєму синові Андрію. Чи могло б це його підштовхнути на такий вчинок?

-Я не знаю,- а сама подумала, що це міг би бути і Андрій та в нього інші причини, зовсім не ті про які говорив поліцейський, але це міг би бути і Максим. Хто з них? Соня заплющила очі.

-Вам погано?- занепокоївся поліцейський.

-Я втомилася,- відповіла пошепки.

-Я вже вас залишу та ви зателефонуйте якщо щось пригадаєте.

   Нарешті він пішов. Думки перемішалися в її голові. Не помітила, як почало розвиднятися надворі. Соня вийшла в саду. Відчула запах горілого, а навкруги стояли чорні дерева. Дивлячись на сад, а точніше на те що лишилося від нього, вона плакала. Ще вчора в саду була осінь, жовте листя шаруділо під ногами, а сьогодні попил. Врожай який ще лишався теж був втрачений. Пасіка згоріла, бджоли не гули.  Їй було боляче так як і садові. Побачила діда Найка який намагався очистити дерева, що вціліли. Він теж плакав. Соня підійшла до нього швидким кроком і обійняла. Для них сад – частина їхнього життя, частинка їхньої душі, їхня праця.

-Як вони могли познущатися над природою,- трохи заспокоївшись сказав садівник,- я впевнений Господь покарає катів.

-Звичайно покарає,- погодилася з ним Соня.

-Софіє Олександрівно, що будемо робити?

-Будемо лікувати сад,- впевнено вирішила Соня,- вони нас не зламають.

-Ми очистимо сад, ще встигнемо закупити і посадити нові саджанці. Та нам потрібно багато грошей і сил.

-Будуть у нас гроші. Я знаю, що у нас вийде відродити сад і весною він знову зацвіте і бджоли знову літатимуть у нашому саду,- рішуче запевнила діда Найка.

-Я вірю,- що так і буде,- усміхнувся скрізь сльози дід Найк.

   Соня вже збиралася повертатися до будинку, як раптом згадала:

-Чуєш Найку, а хто мене врятував? Ти знаєш?

-Як хто,- здивовано подивився на Соню,- вас врятував Максим.

 Ніби камінь з душі впав коли її підозра більше не падала на Максима. Соня усміхнулася при думці, що тепер Максим справжній герой. Захотілося обійняти коханого, подякувати за порятунок. Та чи зможе вона пробачити обман? Незважаючи ні на що вона продовжує кохати його.Соня думала про це повертаючись до будинку така знесилена після жахливої ночі. Треба випити кави і трохи полежати. Подумати.

-Ну, що готова продати акції?

   Соня від несподіванки замліла на місці почувши це запитання. У будинку на неї чекав Андрій.

-Так це ти зробив? Як посмів? Ти жорстока і безсердечна людина. Я негайно телефоную в поліцію.

-Спочатку поговоримо. А потім телефонуй куди хочеш. Сідай навпроти,- наказав Андрій сівши за письмовий стіл та поклавши на нього свої ноги.

-Ти знищив сад, могли загинути люди,- Соня не могла ніяк заспокоїтися.

-Ну і що?- Андрій знизив плечима.- Наспавді ти сама в усьому винна, бо не залишила мені вибору. Необхідно було на тебе натиснути. Сідай кажу.