Розділ 16

   Максим знав, що знайде Кирила в барі «СТАРИЙ ДРУГ», бо той більшість свого часу проводив саме в цьому місці. Кирило сидів за своїм улюбленим столиком у самому темнішому куточку бару і пив пиво. Бар працював до самого ранку і Кирилові це було по душі.

-Максі, який сюрприз,- потягнув Кирило щойно хлопець сів навпроти нього,- вирішив повернутися в мою маленьку банду? Прийму. До біса навчання – це не по нашому.  Чи може вирішив до бару заглянути щоб напитися, бо кохана прогнала?

-Не вгадав ні першого, ні другого разу. Я до тебе в іншій справі прийшов. Взагалі-то хотів до ранку зачекати, але вирішив не відкладати на потім. Та й тобі зручніше зараз,- Максим замовив собі пиво і картопляних чіпсів,- і часу в мене катастрофічно мало. Навчання все-таки.

-Розумний став Макс, але якщо надумаєш, то завжди радий бачити твою пику в своїй компанії. Такі хлопці як ти потрібні мені. Разом, як то кажуть ми сила.

-Дякую Кирило, та я з цими справами зав`язав.

 -Не поспішай зав`язувати, а май на увазі. Бо нам вигідно співпрацювати. Ось бачиш, зараз ти сам прийшов, а говориш ,- Кирило махнув рукою,- ладно. Що в тебе? Викладай, бо не здогадуюся.

   Максим зробив глоток пінистого пива, а потім сказав:

-Хотів би щоб ти на Юру не тиснув і дав змогу повернути гроші пізніше, по можливості.

   Кирило розсміявся:

-Не чекав, не чекав. Та чому я повинен це робити?- запитав.

-Пам`ятаєш, як я тебе врятував від арешту? Обдурив поліцію.

   Кирило кивнув головою закуривши наступну сигарету.

-Так що у тебе боржок переді мною. Тепер хочу цим скористатися. Зробиш мені послугу і ми будемо квити.

   Кирило замислився:

-Без проблем. Тепер ми з тобою абсолютно квити. А ти  дурень Макс, що таку можливість Юрі подарував.

-Заради друга пожертвував і не шкодую.

-Як знаєш, діло твоє.

   Максим задоволений допив пиво. Тепер Юра заспокоїться і не буде чіплятися. А грошима Максим теж Юрі допоможе, але своїми власними грошима, які заробить .

   Виходячи з бару Максим випадково зіткнувся з Андрієм. Та Андрій не звернув уваги на Максима, бо не знав хто він і що він. « Цікаво, чого це він тут маячить? Що йому треба?»- замислився Максим та не став затримуватися, пішов додому.

   Вже вранці Максим поспішив на побачення з Сонею. Вона чекала на нього в саду. Побачив здалека і подумав, що вона найгарніша в світі. Подумав, як сильно він кохав і тільки її одну. Та чомусь до нього вона не усміхалася, як завжди. Мабуть щось сталося, бо виглядала якось занепокоєно. Ще швидше поспішив назустріч щоб обійняти і заспокоїти найніжнішими словами. Ляпас, який отримав натомість був сильним, а потім Соня кулаками почала бити йомо в груди.

-Підлий брехун,-  закричала на нього,- ти весь цей час мені брехав.

-Ти про що?- Максим від несподіванки не міг ніяк зрозуміти та серце відчуло, ще сильніше почало колотитися в грудях.

-Про викрадення говорю зараз. Ти так вже забрехався, що не знаєш і про що? Заради чого ти це зробив? Заради грошей?- Соня відійшла від нього, подивилася на нього з надією, що він зараз скаже, що це неправда.

-Я кохаю тебе. Гроші для мене не мали значення,- почав виправдовуватися Максим,- я розіграв героїзм, але нічого більше. Хотів щоб ти звернула на мене уваги. Закохався в тебе з першого погляду…

-Бо маю гроші?- перебила Соня.

-До чого тут гроші. Для мене ніколи не мало значення чи є в тебе гроші чи немає. Я хотів тобі ще раніше розповісти.

-То чому не розповів?- Соня заплакала зрозумівши, що насправді не знає, що за людина перед нею стояла.

-Не вистачало сміливості. Боявся, що ти не зрозумієш,- зізнався зажурено Максим.

-Не вистачало сміливості?- повторила вона,- а розігрувати порятунок вистачело сміливості? Мені з самого початку говорили, що ти маєш погану репутацію, а я не цікавилася чому. Мені говорили, що тобі не можна довіряти, а я довіряла і бачила в тобі тільки хороше. Мені говорили, що ти на вісім років молодший і не можеш бути серйозним, але для мене не мало це  значення. Не вірила в ті плітки, що ходили навколо тебе, а ти виявився негідником. Ти ніколи не розповідав про свій інший бік життя, а я ніколи і не питала, бо думала, що в тобі нічого немає поганого, а тільки…

   Сльози душили її і вона не могла далі говорити. Максим хотів обійняти  та не став цього робити, бо знав, що все б що вона не говорила було вірно і його виправдовування не мають ніякого значення.

-Я такий якого ти знаєш увесь цей час. Чесно, я шкодую, що тоді так вийшло,- це все, що міг сказати.

-Наші стосунки з самого початку були помилкою. Їх неповинно було бути, бо ми з тобою різні. Це кінець,- це рішення Соня приняла раптово. Саме від себе неочікувала, що може на це наважитися.

-Невже ти можеш ось- так просто викреслити те хороше, що було між нами? А як же почуття? Більше не кохаєш мене?- Максим не міг повірити, що чує це від Соні.- Я тебе кохаю, завжди кохав і буду кохати. Я не хочу втрачати тебе.

   Соня більше не чула, що він там говорив, бо щосили побігла до будинку щоб сховатися у своїй кімнаті і дати волю своїм сльозам. Не хотіла його ні бачити, ні чути. Біль, як буря бушувала всередині щохвилини стававши все сильнішою. Здавалося, що не витримає і біль задушить її. Бажала втратити можливість відчувати, стати лялькою без думок, без серця, без душі. Вона надіялася, що він скаже, що то вигадки і все було по-чесному та на жаль…

   Максим ще трохи постояв у саду, сподіваючись, що вона передумає і вийде до нього. Дарма, не вийшла. Сльози в мить навернулися на його очах. Вирішив прийти завтра і просити вибачення знову і знову. Здогадався, що це зробив Юра. Та він насправді сам винний в тому, що не розповів їй раніше.