Розділ 16

  Максим знав, що знайде Кирила в барі «Старий друг», адже той більшість свого часу проводив саме тут. Кирило сидів за своїм улюбленим столиком у найтемнішому кутку бару й пив пиво. Заклад працював до самого ранку, і це йому подобалося.

— Максі, який сюрприз, — потягнув Кирило, щойно хлопець сів навпроти нього. — Вирішив повернутися до моєї маленької банди? Прийму! До біса навчання — це не для нас. Чи, може, завітав до бару, щоб напитися, бо кохана прогнала?

— Не вгадав ні першого, ні другого разу. Я прийшов до тебе з іншою справою. Взагалі-то хотів до ранку почекати, але вирішив не відкладати. Та й тобі, думаю, зараз зручніше, — Максим замовив собі пиво й картопляні чіпси. — Та й часу в мене катастрофічно мало. Все ж таки навчання.

— Розумним став Макс. Але якщо надумаєш — завжди радий бачити твою пику в нашій компанії. Такі хлопці, як ти, мені потрібні. Разом, як то кажуть, ми сила.

— Дякую, Кириле, та я з цими справами зав'язав.

— Не поспішай зав'язувати, а май на увазі. Бо нам вигідно співпрацювати. Он бачиш, сам прийшов, а говориш... — Кирило махнув рукою. — Ладно. Що в тебе? Викладай, бо не здогадуюся.

  Максим зробив ковток пінистого пива, а потім сказав:  

— Хотів би, щоб ти на Юру не тиснув і дав змогу повернути гроші пізніше, коли буде можливість.

Кирило розсміявся:

— Не чекав, не чекав. Та чому я повинен це робити? — запитав він.

— Пам’ятаєш, як я тебе врятував від арешту? Обдурив поліцію.

Кирило кивнув головою, закурюючи наступну сигарету.

— Тож у тебе боржок переді мною. Хочу ним скористатися. Зробиш мені послугу — і будемо квити.

Кирило замислився:

— Без проблем. Тепер ми з тобою абсолютно квити. А ти дурень, Максе, що таку можливість Юрі подарував.

— Заради друга пожертвував і не шкодую.

— Як знаєш, діло твоє.

  Максим задоволено допив пиво. Тепер Юра заспокоїться і не буде більше хвилюватися. А з грошима Максим теж допоможе, але вже своїми, заробленими.

  Виходячи з бару, Максим випадково зіткнувся з Андрієм. Але Андрій не звернув на нього уваги, бо не знав, хто він такий і що йому потрібно.

  «Цікаво, чого це він тут маячить? Що йому треба?» — подумав Максим, але не став затримуватися й пішов додому.

  Вранці Максим поспішав на побачення з Сонею. Вона чекала на нього в саду. Побачивши її здалеку, він подумав, що вона — найгарніша у світі. Згадав, як сильно кохав і тільки її одну. Та чомусь Соня не усміхалася, як завжди. Мабуть, щось сталося, бо виглядала занепокоєною. Максим ще швидше попрямував до неї, щоб обійняти й заспокоїти найніжнішими словами.

  Та натомість отримав сильного ляпаса, а потім Соня почала гамселити його кулаками в груди.

— Підлий брехун! — закричала на нього. — Ти весь цей час мені брехав!

— Ти про що? — Максим від несподіванки не міг нічого зрозуміти, а серце шалено закалатало в грудях.

— Про викрадення говорю зараз! Ти так забрехався, що вже й сам не знаєш, про що! Заради чого ти це зробив? Заради грошей? — Соня відійшла від нього, глянувши з надією, що він зараз усе спростує.

— Я кохаю тебе. Гроші для мене не мали значення, — почав виправдовуватися Максим. — Я просто розіграв героїзм, але нічого більше... Хотів, щоб ти звернула на мене увагу. Закохався в тебе з першого погляду...

— Бо маю гроші? — перебила Соня.

— До чого тут гроші? Для мене ніколи не мало значення, чи є вони в тебе, чи ні. Я хотів ще раніше все розповісти.

— То чому не розповів? — Соня заплакала, зрозумівши, що насправді не знає, хто перед нею стоїть.

— Не вистачило сміливості. Боявся, що ти не зрозумієш, — зізнався сумно Максим.

— Не вистачило сміливості? — повторила вона. — А розігрувати порятунок сміливості вистачило? Мені ще з самого початку казали, що ти маєш погану репутацію, а я навіть не цікавилася чому. Говорили, що тобі не можна довіряти, а я довіряла й бачила в тобі тільки хороше. Казали, що ти на вісім років молодший і не можеш бути серйозним, але для мене це не мало значення. Не вірила в ті плітки, що ширилися про тебе, а ти виявився негідником. Ти ніколи не розповідав про свій інший бік життя, а я й не питала... Бо думала, що в тобі немає нічого поганого, тільки...

  Сльози душили її, і вона більше не могла говорити. Максим хотів обійняти її, але стримався, бо знав: усе, що вона сказала, було правдою, і жодні виправдання вже не мали значення.

— Я такий, яким ти знала мене весь цей час. Чесно... я шкодую, що тоді так вийшло, — це було все, що він зміг сказати.

— Наші стосунки з самого початку були помилкою. Їх не повинно було бути, бо ми з тобою різні. Це кінець, — вирішила Соня раптово. Від себе самої не очікувала, що наважиться на такі слова.

— Невже ти можеш ось так просто викреслити все хороше, що було між нами? А як же почуття? Ти більше не кохаєш мене? — Максим не міг повірити, що чує це від Соні. — Я тебе кохаю. Завжди кохав і буду кохати. Я не хочу тебе втрачати.

  Та Соня вже його не чула. Вона щосили побігла до будинку, щоб заховатися у своїй кімнаті й дати волю сльозам. Не хотіла його більше ні бачити, ні чути. Біль, мов буря, скаженіла всередині, щохвилини стаючи нестерпнішою. Здавалося, що вона цього не витримає, що цей біль просто задушить її. Хотілося не відчувати нічого, стати лялькою — без думок, без серця, без душі. Вона ще сподівалася, що Максим скаже, що все це вигадки, що ніякого обману не було й усе було по-чесному… але, на жаль…

  Максим ще трохи постояв у саду, сподіваючись, що вона передумає й вийде до нього. Дарма. Не вийшла. Сльози раптово з’явилися на очах. Він вирішив прийти завтра, щоб знову і знову просити вибачення. У душі вже знав, що це Юра все підстроїв. Та й сам був винен — треба було розповісти їй раніше…