Розділ14

   Відтоді, як повернулися Максим частіше почав приходити до неї додому. Поїздка зблизила їх. Вони часто гуляли садом і багато говорили. Говорили про життя, про сад, про університет до якого Максим вже в кінці літа поїде навчатися. Він успішно вступив до торговельно-економічного університету. Планував жити в гуртожитку. Соня раділа за нього. Натомість,  розповідала Максиму про себе, про те що їй прийшлося пережити, а Максим співчував обійнявши її. Вона упіймала себе на думці, що поруч з Максимом їй добре, як ніколи. Відчувала, як у неї відроджується бажання радіти життю. З`явилася надія на щось більше ніж було, а душа наповнилася теплом.

-Це кохання!- раділа за подругу Валентина.

   Кохання! Таке сильне і прекрасне почуття. Кохання наповнює життя яскравим, світлим променем. Ти ніби хмаринка, бо так легко себе відчуваєш і емоції переповняють твоє серце, твій розум, твоє тіло. І немає значення різниця у віці і те, що ти вже знайшла себе в житті, а він тільки шукає свій шлях. Максим був постійно в її думках чим би вона не займалася.

-Знаєш, Валентино,- зізналася Соня подрузі, коли вони прогулювалися садом,-  мені радісно і сумно водночас. Одна частинка мене хоче кричати, що кохаю тебе Максим і хочу бути з тобою, а інша частинка мене зупиняє, говорить, не можна.

-А чому не можна?- запитала Валентина,- коли ти говорила, що різниця у віці тебе перестала хвилювати, ви більше не викладач і студент. То чому?

-Боюся знову втратити.

-Дарма ти Соню так думаєш. Відкинь ці думки і насолоджуйся коханням.

-Валентино, а хіба такі стосунки матимуть майбутнє?

-Час покаже. Головне він тебе кохає і ти його. Скажи Максимові про свої почуття. Це моя тобі порада.

   Соня віддала останні розпорядження на сьогодні дідові Найку і поверталася в будинок коли помітила, що на зустріч стежкою йде Максим. Високий, смуглий і такий симпатичний. Він підійшов до неї зовсім близько. На його вустах сяяла усмішка. Він усміхався для неї.

-Соню, я весь час думаю про тебе і тільки про тебе.

-Я теж про тебе весь час думаю,- вона відчувала, як у неї палають щоки.

-Ти для мене маєш велике значення,- він говорив дивлячись їй прямо в очі,- і я кохаю тебе. Кохаю тебе з першого погляду і буду кохати завжди. Знаю, що ти зараз скажеш та я знову буду повторювати, що кохаю тебе і не можу більше приховувати свої почуття.

-Я теж кохаю тебе Максим,- вона здивувала його своїм зізнанням, бо чекав почути інше, що чув вже раніше.

   Максим якусь хвилину стояв нічого не говоривши.

-Повтори будь ласка,- попросив він, бо жадав знову почути її зізнання щоб переконатися, що йому не почулося і що він не в якомусь сні, а ось тут зараз стоїть перед нею.

-Я кохаю тебе, кохаю,- Соня розчулилася.

   Максим витягнув з кишені хусточку і витер її сльози. Усміхнувся і підійшов ще ближче і вона почула, як сильно б`ється його серце. У кожного з них все палало всереді вогнем пристрасті, нестримним  бажанням доторкнутися один до одного. Максим поцілував Соню,  як і колись дуже ніжно. Весь світ завмер навколо них, зупинився час…

-Може втечемо туди де будемо тільки вдвох?- пошепки запропонував Максим Соні.

-Куди втечемо?- збентежено запитала.

-У мене є будиночок у лісі. Він колись належав моєму дідусеві, який був лісником. Тепер там я господарюю. Там затишно, прибрано, а ще я нарву лісових квітів для тебе і приготую чай з ароматом лісових ягід. То що скажеш? Втечемо?

   Соня кивнула головою. Вона хотіла бути з ним. Поїхали на його мотоциклі. Емоції перехоплювали подих. Соня, згадала як колись, коли він її врятував і вони так само їхали швидко. І зараз вона так само притулилася до нього і їй було добре від тепла його тіла.

   Коли зайшло до будинку Максим швидкими рухами скинув футболку і кинув на підлогу оголив своє сильне, загоріле тіло. Він підійшов до неї і запустив свої руки в її волосся дивлячись не зводячи з неї погляд.

-У тебе красиві карі очі. Вони зводять мене з розуму. Я кохаю тебе.

   Вона потягнулася до нього, притулилася до його грудей, а він поцілував її вуста, шию… Полум`я пристрасті поглинуло їх...

   Згодом відпочивавши пригорнувшись один до одного Максим сказав:

-Дякую тобі Соня за твоє кохання, за те, що ти є і кохаєш мене. Я буду кохати тебе завжди.

-І я тебе кохатиму завжди.

-Я хочу в чомусь тобі зізнатися, давно хотів та не наважувався. Я маю надію, що ти зрозумієш і вибачиш. Знай, я шкодую.

-Я все тобі вибачаю. Та не хочу псувати цю мить і говорити,- Соня поцілувала Максима пробуджуючи в нього нове бажання.

   Наступного ранку коли вже вийшли з будинку і збиралися їхати Максим запитав:

-Як покінчу з навчанням, то я б хотів з тобою одружитися. Чи вийдеш ти за мене заміж? Вибач, що так зненацька, без обручки.

-Що?- не зрозуміла Соня.

-Вийдеш за мене?- повторив він.

   Соня розгубилася. Широко розплющими очима дивилася на нього. Раптом згадала, як Антон їй це пропонував і нічого не збулося. Все рухнуло. Вона неготова, відповісти йому, навіть не подумавши. І взагалі чи хоче вона виходити заміж?  Без сумніву, кохає Максима, але чи зможе вийти за нього? Та він зараз і не пропонує, а коли закінчить навчання. Трохи заспокоїлася.

-Тобі ще рано про одруження говорити,- це те, що могла сказати,- вивчится спочатку необхідно , знайти себе в житті. Ти не забувай твоє життя тільки починається, а ти вже про одруження думаєш.

-Ти хіба більше не кохаєш мене?- запитав,- і те що ми пережили разом лишається байдужим тобі?

-Не смій таке запитувати,- обурилася Соня.

-Вибач, будь ласка,- винувато обійняв її,- твоя відмова мене засмутила.

-Я не відмовляюся і не погоджуюся. Кажу тільки, що не варто поспішати. Хай мине час.

-Я зрозумів тебе кохана. Буде так як хочеш ти. Та знай, що ти назавжди моя,- усмішка грала на його вустах.