Розділ 13

  Минув тиждень, відтоді коли поховали Олександру. Та Андрій не поспішав їхати. Тяжкий настрій спричинений горем не давав Соні замислитися над тим, чому Андрій лишався ще тут. Взагалі не хотіла про нього думати. Вона сиділа під своєю улюбленою яблунею де Андрій її і знайшов.

-Щось хотів?- без цікавості запитала.

-Так, хотів,- Андрій присів поруч на зелену траву.

-Що хотів?- Соня залишалася байдужою.

-Не буду ходити колами, скажу тобі прямо, мені потрібно, щоб ти відмовилася від своєї долі  акцій,- Андрій подивився двоюрідній сестрі прямо в очі сподіваючись побачити якусь реакцію на свої слова.

-Що за нісенітниці ти говориш? Взагалі не розумію про що мова йдеться.

-Не зли мене Соню. бо я і так злий, а це робить мене дуже небезпечним,- перейшов на погрозу.

-Але я не знаю про які акції ти говориш. У мене немає ніяких акцій, та і звідки би вони в мене вз`ялися?- Соня підвелася з землі.

-Не треба робити виду, що ти не знаєш про які акції я тут говорю,- Андрій продовжував не вірити їй.

-Я справді не знаю.

-Ті, що Антон передав тобі. Згадала?- Андрій став злішим.

-Антон, що зробив? Акції передав,- Соня здивовано дивилася на Андрія,- Антон лишив мені лише спогади і свою любов.

-Не мороч мені голови. Я точно знаю, що тепер акції тобі належать,- Андрій схопив дівчину за руку і заламав її,- напиши відмову на них і живи собі спокійно. Не зробиш це по хорошому буде гірше. Розумієш, що будь-яким спосібом ти зробиш те про я що кажу.

-Відпусти,- Соня відштовхнула його,- не маєш права так зі мною поводитися. Ще раз повторюся, що не знаю про що йдеться.

   Андрій сплюнув:

-Не можна не дооцінювати мої слова. Я знаю, що тобі не хочеться втрачати хороший прибуток, але по-іншому ніяк не можна. Серйозні люди за цим стоять. Так ти по-доброму відмовишся від акцій чи як?

-Не знаю, що тобі ще відповісти.

   Соня так і не зрозуміла про що Андрій тут щойно говорив. Які у неї можуть бути акції і звідки воно в Антона. Аби в Антона були акції, то хіба він би вчителем працював? А тім, хто знає. І Антон їй нічого такого не розповідав. Мабуть Андрій щось плутає і взагалі незрозуміло, яку він тут відіграє роль. Хіба що Степан Васильович, батько Антона попросив його про послугу. Навіщо?

   Соня піднялася до своєї кімнати. Сьогодні необхідно ще обміркувати умови щодо найманих робітників на сезон. Вже знала, як вирішувати ділові питання, бо часто допомагала тітці Олександрі у справах. Тітка її вчила, розповідала все до дрібничок бо знала, що настане час коли вся відповідальність ляже на плечі Соні. І Соня обов`язково впорається.

   Дістала з шафи світлину на якій вона була зображена з Антоном. Вони обнімалися усміхаючись. Заплакала і саме в цю мить заграв мобільний телефон. Телефонував Максим.

-Я чую, що ти плачеш, -тепер коли вона йому вже не викладач, а він вже не її студент то відчув, що може звертатися до неї на ти, а вона була не проти.- Чому плачеш? Тобі погано?  Я зараз прийду до тебе.

   Хотіла  заперечити та не стала, бо хотіла щоб він прийшов, втішив.  Максим ніжно обійняв Соню. Вона дозволила йому це зробити вперше. Як давно Максим мріяв про це і як сильно він її кохав. Не на хвилину не втрачав надію, що Соня покохає взаємно і вони будуть назавжди разом. Запитав, що сталося, а вона розповіла все, що з нею сьогодні відбувалося.

  -Неспроста Андрій таку бучу звів,- Максим почав розмірковувати сівши на стілець,- думаю, що знає про що говорить. Нам треба теж дізнатися про ці акції. Якщо Антон залишив тобі акції, це означає, що він склав заповіт. Треба дізнатися до якого нотаріуса нам необхідно звернутися.

-Максим, а ти молодець. Швидко і логічно міркуєш, - Соня вже заспокоїлася.

-У тебе якісь номера телефонів залишилися?

-Крім світлини і книжки нічого більше ,- Соня розвела руками.

-А можна мені глянути?- ця думка Максимові прийшла несподівано.

   « А тут вона щаслива,- подумав Максим розглядаючи світлину,- мабуть була закохана в нього до нестями. Чи зможе вона знову ось-так тільки зі мною».

-А книжка про що?- запитав у Соні.

-Про неймовірні місця нашої землі. Антон мріяв, що коли ми поберемося, то поїдемо навколосвітню подорож,- згадала зі смутком Соня.

-Це означає, що він розраховував на прибуток від акцій,- продовжував розмірковувати Максим гортаючи книжку.

-А чому Антон мені нічого про це не розповідав. Не довіряв?-сама в себе запитала Соня.

-А може сюрприз хотів зробити,-  припустив Максим,- Соню, а що це за номера записані на сторінках книжки?

-Не знаю, я ніколи про це не замислювалася. Може телефони друзів, а може…

-Ми зараз зателефонуємо і дізнаємося, - перебив Максим Соню.

   Соня почала телефонувати на всі номера по черзі. В основному телефони належали туристичним агенствам, мабуть знайдені Антоном в інтернеті. Деякі не відповідали. Залишалося тільки два номери і нарешті пощастило почути, що на зв`язку контора нотаріуса.

   Коли Соня почала спілкуватися з нотаріусом, то почула, що на неї вже давно там чекають. Запропонували приїхати, упорядкувати документи. Вона погодилася.

-Я поїду з тобою,- вирішив Максим,- хочу підтримати тебе. І не відмовляйся.

   З стривоженою душею Соня їхала до Черкас. Ще трохи більше року назад була переконана, що не повернеться до рідного міста. Переповнювали емоції печалі і нескінченого смутку. Максим сидів поруч. Вона дозволила йому поїхати з нею, бо їй хотілося щоб поруч була та людина якій довіряє, яка б могла порадити у справах. Поруч з ним відчувала себе в безпеці. Його підтримка була важливою для неї.

   Нотаріус оголосив заповіт. Розповів про акції. Виходить, вони належать газовій компанії. Антон отримав їх у спадщину від свого дідуся по материнській лінії. Ці акції робили Соню співвласницею багатої компанії. Це невеликий відсоток, зовсім мізерний, але це досить для того щоб отримувати щороку хороші дивіденди. Можна бути продати акції якщо треба або подарувати.