Розділ 11

   Максим не відчував хвилювання, а навпаки спокій і урівноваження. Тисячу разів уявляв, як буде звільняти від усяких мотузок кохану, заспокоювати, а вона кинеться йому в обійми. Хіба не цього він хоче? Ціною брехні завоювати прихильність і кохання. Знав, що обман є поганим вчинком та коли мова йшлася про почуття по-іншому думати не хотів. І коли настав час Максим був готовий діяти.

   Хлопець щосили вдарив у двері, насамперед знаючи, що вони були відчинені. Це він для того, щоб Софія Олександрівна почула, як увірвався, яку силу має.

-Не рухатися,- крикнув щосили Максим,- тримаючи в руках ножа, сам не розуміючи навіщо потрібна ця іграшка,- ти відійди від неї.

   Дрозд посміхаючись, виконав наказ Максима. Потім розіграли бійку. Яку Соня через пов`язку не могла бачити, але зрозуміла, що її прийшли рятувати. Чула, як тріскалися меблів. Голос свого рятівника видався їй знайомий та не могла пригадати кому саме він належав.

-Не хвилюйтеся,- почула як звернулися до неї,- я прийшов вас звільнити.

   Хлопець скинув пов`язку з очей, розв`язав. Схопив за руку, не дав їй змоги навіть отямитися від здивування, вивів з будинку. Соня була збентеженою, розгубленою. Та знала, що мала подякувати.

-Максим…

-Потім,- перебив він,- потім говорити будемо, а зараз тікати треба поки не повернулися бандити. Он мій мотоцикл.

   Коли хлопець завів мотоцикл, Соня сіла позаду і вони рушили. І ось, на горизонті показався сад і дівчина зраділа йому. Вона міцно трималася за Максима, бо їхав він неймовірно швидко. Відчувала тепло його тіла. Раптом стало так приємно від того тепла, що Соня аж заплющила очі.

   Максим Зупинився біля саду:

-Злазьте,- наказав він.

-Максим, я дуже і дуже вдячна тобі за порятунок. Та як ти дізнався?

-Я вечором вчора прийшов до вашого дому,- почав розповідати вже давно вигадану і добре обмірковану історію,- хотів з вами поговорити, вибачитися. Та раптово помітив, як до вас підкрадаються двоє в масках. Спочатку злякався…

-Треба було викликати поліцію,- перебила Соня Максима,- побігти в дім покликати на допомогу.

-Я про це не подум, розгубився. Опанувавши свій страх почав переслідувати машину на якій вас повезли. Я хотів відразу увірватися у будинок де вас тримали, щоб рятувати та там було занадто багато бандитів. Став чекати. Ніч просидів у кущах, коли бачу як повиходили і я почав діяти.

-Дякую,- ще раз подякувала хлопцеві,- але все-таки потрібно було зателефонувати в поліцію, бо могло б статися так, що й ти міг постраждати.

-Це вже немає значення Софія Олександрівна. Ви в безпеці і це найголовніше. Йдіть. Бо ваша тітка хвилюється. Ні, зачекайте,- Максим теж зліз з мотоциклу і підійшов до Соні.

   Наблизився до неї так близько як тільки зміг. Губи Соні виглядали м`яко, чуттєво, зваблюючи. Сила бажання охопила його і він не втримався та пристрасно поцілував її. Схаменувшись, Максим відвів очі в бік.

-Вибачте,- ледь чути було голос хлопця, який швидко сів на мотоцикла, не дозволив їй нічого сказати поїхав.

   Соня стояла приголомшена. Прийшовши в себе, вирішила, що про це подумає потім, а зараз необхідно негайно поспішити до тітки, попередити щоб вона не давала грошей, бо її вже врятували.

   Тітка Олександра задумливо сиділа у кріслі тримаючи в руках мобільний телефон. У каміні потріскували дрова. Від вогню в кімнату йшло тепло. Очі жінки почервоніли від сліз.

-Тітко, я вдома,- вигукнула Соня щойно побачивши Олександру.

   Вони кинулися один одному в обійми. Опанувавши емоції Соня швиденько почала розповідати що до чого і як.

-Запізно,- Олександра знову сіла в крісло, бо відчувала слабкість,-гроші я вже віддала і коли побачила тебе в дверях, то подумала, що бандити відпустили як і обіцяли.

-Віддали гроші, так шкода, що я не встигла…,- Соня засмутилася,- та не бандити мене відпустили, а Максим врятував.

-Про гроші не треба шкодувати,- заспокоїла тітка племінницю,- головне щоб з тобою було все гаразд.

-Треба в поліцію зателефонувати,- впевнено запропонувала Соня,- слідок в нас є.

-Відмовся від цієї думки. Бо негідники пригрозили, що якщо ми наважимося на цей крок, то дуже пошкодуємо і не буде нам спокою.

-А якщо і так не залишать нас? І наступного разу візьмуться за старе.

-Не думаю, а в тім хто його знає як буде. Та я подбаю про заходи безпеки. Поставимо сигналізацію, встановимо камери по периметру саду і наймемо охоронця,- приняла рішення Олександра,- шкодую, що раніше цього не зробила.

-Тітко, Максим знає де знаходиться будинок в якому мене тримали,- Соня не втрачала надії переконати Олександру звернутися до поліції,- викрадачі повинні бути покарані.

-Це нічим нам не допоможе Соня. Переконана, що вони про все подбали, знищили всі можливі докази.

   Врешті-решт Соня погодилася не звертатися до поліції. Хоч сумніви продовжували її терзати. Тітка запропонувала Соні зателефонувати на роботу і сказати, що захворіла, а натомість піднятися в кімнату відпочити, відійти після пережитого, а Надя б принесла сніданок.