Розділ 10

-Сьогодні ми здійсним свій задум,- об`явив Кирило своїм хлопцям,- кожен знає, що йому робити. Ти Миша і ти Дрозд  викрадете нашу леді і понесете її в машину за кермом якої сидітимеш ти Іване. Зрозуміла ця частина плану? Це я повторюю для того щоб небуло помилок.

   Всі кивнули головами. Кожен з них серйозно до всього цього відносився, бо знали яку винагороду отримують.

-Потім привезете її в будинок де на вас чекатиму я,- продовжував Кирило,- і…

-Зачекай,- перебив його Максим,- відійдемо, поговорити мені з тобою треба.

-Що саме зараз?

-Це дуже важливо.

   Вони вийшли в іншу кімнату. У будинку в якому зібралися був давно покинутим . Точніше це будинком і не назвеш, а скоріше розвалюхою, яка потурбувала негайного знесення. Планувалося тримати заручницю в глухій кімнаті. На думку головного сюди ніхто не додумається сунитися у разі масового пошуку.

-Чого ти хотів Макс?

-Хочу щоб ти вніс зміни в останній пункт плану, але це ніяк не завадить отриманню грошей. Я хочу стати героєм в очах тієї дівчини. Ось, що для цього придумав.

-У тебе є декілька хвилин,- Кирило з цікавістю зібрався слухати.

-Коли вони привезуть її в будинок і ти вже зателефонуєш і про все домовишся. Я б хотів щоб ти , Іван і Миша зникли звідси. Сказали б при Соні, що необхідно вийти, а насправді заховалися біля будинку і зачекали.

-Це вже я зрозумів. Далі що?

-Я в цей час вриваюся в будинок. Змагаюся із Дроздом, тільки скажеш йому, щоб він мені підіграв, бо по-справжньому я його не переможу. Потім я забираю дівчину, розповідаю їй свою казку і ми йдемо до мого мотоцикла, який навмисно заховаю неподалік. Повертаю її тітці і стаю героєм. Зауважу, що вона буде дома коли ти отримаєш гроші.

-Добре,- погодився Кирило,- я нічого не втрачаю, але, що отримаю?

-Я можу відмовитися від половини долі своїх грошей.

-Тільки від половини?

-Мені треба ще з кимось поділитися, але це вже мої справи. І якщо чесно, я повністю заслуговую на свою долю,- зі злістю сказав Максим.

-Прошу тільки без бунту Макс. Не забувай, вирішую тут тільки я,- Кирило закурив сигарету і потім вже додав,- хай буде по твоєму. Пам`ятай, що я роблю тобі послугу.

-За цю послугу я з тобою розраховуюсь. Ти теж про це пам`ятай,- твердо відповів на те Максим.

   Кирило розповів хлопцям про ще один пункт в їхньому плані. Ні для кого це немало особливого значення, треба так треба. Головне гроші отримати.

   Вже почало темніти, а Соня все задумливо ходила садом. Їй так не хотілося повертатися до своєї кімнати. Сад – це її дім, її друг… Думаючи про це Соня не помітила, як ззаду підкралися двоє. Бандити вже давно очікували на можливість вийти із западні і напасти. Оди із них долонею затулив їй рота і пошепки сказав:

-Будеш сіпатися – буде боляче.

   Викрадачі були у чорних масках і Соня не змогла розгледіти їх обличчя. Вони зав`язали їй очі, затулили рота ганчіркою, руки зв`язали за спиною. Потім, той який вищий підхопив і перекинув через своє плече.

-Пішли.

-Пішли,- сказав інший у свою чергу,- і додав,- у цьому саду більше нікого немає. Ми залишилися непоміченими. Головний буде задоволений нашою роботою.

   Вони посадили її на заднє сидіння старенького жигулі. Той який сів поруч посміхався від того, що дівчину трусило від переляку. Те, що вона боялася бадьорило бандитів. Автомобіль зупинився в призначеному місці де на них нетерпляче чекав Кирило. Коли побачив, що жертва в його володіннях задоволено потер долоні. Бандити посадили Соню на старий потріпаний диван.

-Звільни їй рота,- скомандував Кирило,- поговорити треба.

-Добре,- сказав Миша,- а взагалі головний, ця дівчинка слухняна, зовсім не виривалася.

-Менше слів,- буркнув Кирило.

   Щойно з`явилася нагода говорити Соня схвильовано закричала:

-Хто ви? Чого від мене хочете? Відпустіть негайно.

-Замокніть леді,- наказав Кирило,- говорити буду я і запитання буду задавати теж тільки я. І взагалі леді не потрібно так лякатися. Будете добре поводитися з вами нічого поганого не трапиться. І якщо задумане мною здійсниться, то вже вранці будете дома. Зрозуміло?

-Вас схопить поліція,- набралася сміливості Соня.

-Не дратуйте мене леді. А зараз зателефонуємо вашій тітці.

-Навіщо вам телефонувати їй?- налякано запитала Соня.

-А ви, що леді не здогадуєтеся?- Кирило лукаво посміхнувся. Був переконаний, що всі жінки дурні і тільки він один має розум,- вона повинна заплатити гроші за те, щоб ми вас відпустили.

-У неї немає грошей,- вигукнула Соня з надією, що бандити повірять їй і відмовляться від задуманого та розуміла, що це малоймовірно.

-Невдала спроба леді,- засміявся Кирило, а за ним і всі його співучасники.

   Соня ще ніколи так сильно не хвилювалася, як зараз і не за себе, а  за тітку Олександру. Для неї це буде великим потрясінням, а їй з її здоров`ям зовсім не можна хвилюватися. Бідолашна. Та що вона, Соня може вдіяти. Втекти? Але це їй не під силу. Знала, що тітка обов`язково заплатить необхідну суму. Віддасть все до копійки аби повернути Соню додому живу і здорову. За мить вона почула, як той самий противний голос сказав, але не їй: