Розділ 9

   Група хлопців студентів стояла біля вікна в коридорі технікуму чекала на початок занять. Вони живо обговорювали завдання, що задали ще вчора на парах. Кожен намагався розповісти яким способом виконував їх. Серед них були і Максим з Юрою. Ще якусь хвилину і Максим нахмурившись швидким кроком пішов до іншого вікна, притулив свій лоб до шибки.

-Що там побачив?- спитав Юра поспішивши за другом.

-Козел,- скрізь зуби прошептав той.

-Де козел?- Юра з зацікавленістю теж притулився до шибки.- Макс,- у тебе, що галюцинації почалися? Я ніякого козла ніде не бачу.

-Ти диви, як він намагається сподобатися Соні, прямо із шкіри лізе. Так і кортить врізати йому в пику.

-Ти про нашого фізика чи що?- нарешті Юрі почало доходити в чому річ.- Ревнощі в тебе прокинулися. А знаєш, що любов зла – полюбиш і козла.

   Максим в якусь мить схопив Юру за одяг і притиснув до стіни:

-Ти мені друг чи як?

-Та заспокойся,- Юра зрозумів, що сказав не те,- Я ж нічого поганого не хотів. Відпусти.

-Вибач,- Максим трохи охолонув,- не знаю, що тут на мене найшло. Дратувати починає все.

-А ти Макс , зверни увагу на наших дівчат. Дивись, он пішли Аліна з Мариною. Хіба не красуні?- Юра підморгнув дівчатам.- Може їх на побачення запросимо? Сходимо кудись, порозважаємося.

-Йди без мене.

-Друже, ти зациклився на своїй Софії Олександрівні, що перестав помічати життя навколо себе. А їй, до речі, байдуже до тебе.

-За то мені не байдуже,- запевнив Максим Юру.

   Соня відчувала себе такою втомленою після безсонної ночі. Вона ледь-ледь йшла на роботу коли її перестрів викладач фізики Віктор Миколайович.

-Софія Олександрівна на хвилиночку вас затримати можна?- запитав.

-А чому не можна, можна,- Соня трохи підбадьорилася все-таки на роботу прийшла.

-У мене до вас прохання є професійне. Допоможете?

-Якщо зможу, то звичайно, що допоможу. Так в чому ж річ?- вже заінтриговано запитала вона.

-Учора мій сусід приніс мені журнал який на горищі знайшов. Каже, бери студентам своїм почитаєш. По фотографіям зрозумів, що тема журналу про наукові дослідження з фізики і хімії. Тільки проблема в тому , що журнал англійською мовою написаний. Запитав, звідки в тебе такий екземпляр, а він відповів, що після синового навчання залишився. Англійську мову мало знаю, тому до вас і вирішив звернутися.

-Ви хочете щоб я вам увесь журнал переклала?

-Що ви, ні.  Скоріше хотів би щоб ви його прогорнули, переклали заголовки, а я в свою чергу вирішив чи є в ньому щось насправді цікаве, що могло б підвищити рівень знань моїх студентів. А потім вже і статтю обрану переклали би. Але завантажувати вас в жодному разі не хочу.

-Не хвилюйтесь Вікторе Миколайовичу, зробимо,- запевнила колегу і додала,- після другої пари у мене є вільне вікно, то ж ми можемо зустрітися у бібліотеці якщо ви теж можете або ж після занять. То як?

-Після другої пари буде якраз,- радісно відповів Віктор Миколайович, але не подав виду.

-А зараз вибачте бо маю ще підготуватися перед заняттями.

-Не смію більше  затримувати. Вдалого вам дня.

   На парі Максим ловив погляд Софії Олександрівни. Та марно. Вона його не помічала.  А він навпаки помітив, що Соня якась сьогодні сумна. І несподівано йому стало гидко, коли згадав про те, що має з нею статися. І  соромно від того, що стане співучасником злодійських задумів. Але відступати не можна.

Та Максим помилявся, гадаючи, що його не помічають. Он, він сидить за останньою партою, симпатичний хлопець. Та на жаль, його кохання безнадійне, не має шансу бути. Соня переконувала себе, що з часом він все зрозуміє, заспокоїться і переключить свою увагу на якусь іншу дівчину і все буде гаразд.

   Намагаючись написати англійською мовою наступне речення Максимові у голову прийшла ідея, як завоювати прихильність Софії Олександрівни не докучаючи їй своїми балачками і зізнаннями. Задоволено посміхнувся.

   Коли Соня зайшла до бібліотеки, то Віктор Миколайович вже чекав на неї. Це чоловік п`ятдесяти років з чорним волоссям на якому вже поблискувала сивина. Мав дуже красиві блакитні очі. Був зовсім трохи вищим за Соню худорлявої статури. Обличчя в нього засяяло коли у дверях помітив її. Насправді вона йому подобалася ще з перших днів навчального року. Тільки несміливим був Віктор і не знав, як підійти до той яка запала в серце. Засмучувала дуже велика різниця у віці. Він же їй у батьки годився. Та не мали значення роки, коли кохання наповнило його душу теплом та ще саме тоді коли думав, що вже не зможе покохати так, як кохав колись. Ось, зараз був готовий засипати її комплементами та натомість стримано запросив за свій стіл.

   Коли вони покінчили з журналом Віктор Миколайович сказав:

-Щиро дякую вам за допомогу. В знак вдячності хотів би пригостити вас чашечкою гарячої кави,- наважився запропонувати.

Але тільки не сьогодні,- Соня намагалася бути ввічливою,- бо маю дуже багато справ. Та наступного разу я залюбки.