Розділ 8

   Соня в день лягла відпочити, навіть задрімала і саме у цю мить до її кімнати вбігла тітка Олександра. Вона сяяла щастям. Підбігла до ліжка на якому спала Соня і почала її будити.

-Соню, скоріш прокидайся,- Олександра була нетерплячою.

-Що?- спросоння запитала Соня не розуміючи, чому тривожать її сон.- Щось сталося?

-Синочок. Мій синочок приїхав,- з гордістю повідомила Олександра.

-Хто?- Соня сіла на ліжкові не розумівши про що це тітка.

-Андрійко, мій синочок. Яке це щастя!

-А,- нарешті Соні дійшло про що говорила тітка Олександра.

-Швиденько чепурися і спускайся до нас. Ми чекатимемо тебе у великій кімнаті.

   Соня ліниво підвелася, подивившись на годинника, який показував майже п`ятнадцяту годину і подумала, що вихідний вважай зіпсовано, бо вона не хотіла ні з ким спілкуватися, а ось так провалятися в ліжку до самої вечері. А потім повечеряти та прогулятися садом. Дівчина протерла очі намагаючись згадати свого двор`юєдного брата. Марно. Бачила вона його всього-на-всього одного разу, коли той з матір`ю приїжджав до них у гості. Тоді Андрієві було років десять, а зараз вже за тридцять. Дорослий, а такий бовдур мабуть, бо покинув свою матір аж на вісім років, вирішила Соня. Не давав про себе ніякої звістки, а так може робити тільки байдужа людина.  А раптом, у нього не було можливості, було скрутне становище, був в якій халепі… Та мало що . Як часто чула від Олександри, що її син коли-небуть до неї приїде і ось нарешті дочекалася. Соня усміхнулася, подумавши про те яка радісна зараз тітка. Вже спускаючись дівчина відчула незрозуміле хвилювання перед зустріччю з Андрієм.

   Здивування було на скільки великим, коли побачила Андрія, що в неї підкосило ноги і вона притулилася до стіни, щоб не впасти. Цього чоловіка вже бачила і не в дитинстві, а тоді коли зустрічалася з Антоном. Андрій часто бував у компанії Степана Васильовича, батька Антона. Якщо не помиляється, то Андрій точніше, співпрацював з Степаном Васильовичем. Який все-таки цей світ тісний, подумала Соня. ЇЇ двор`юєдний брат був стійке часу поруч з нею, а вона і не здогадувалася. Але як це можливо? Вона точно не знала хто він, але ж Андрій повинен був знати хто вона. Напевне знав, без сумніву знав, зробила висновок Соня. Тоді чому мовчав? А як же Олександра? Син був майже поруч і не навідувався до матері. Соня була збентеженою, нічого не розуміла.

-Чому не приїздив додому, до матері?- допитувалася Олександра в сина.- Чому забув про свою неньку? Як посмів! Я ж хвилювалася, переживала, усі ці роки думала тільки про тебе. Невже ти за щось образився?  Ти ж моя дитина, моя душа і в мене постійно болить серце за тебе синочок. Важливо знати мені де ти? Що з тобою? Як ти? Розумієш?

-Вибач, мамо  я був за кордоном і тому не мав змоги приїхати.

-А зателефонувати ти ж міг?

-Винуватий…

   Андрій криво подивився  у бік Соні. Він теж впізнав її, але не здивувався як вона і для Соні це не залишилося не помітним. Кожне слово, що говорив Андрій було брехнею, а кожен погляд попереджував Соню, щоб не суперечила йому і зберігала мовчання. Його очі лякали, та не тому вона корилася Андрієві, а тому що їй було шкода тітки Олександри, яка так багато зробила для неї. Не стала більше слухати Андрієві вигадки, пішла гуляти у сад . Сподівалася на зустріч з дідом Найком, щоб поговорити про пасіку і бодай хоч щось дізнатися про Андрія. Та діда Найка ніде не було видно і Соня повільно пішла поміж рядів дерев.

 Завтра понеділок і знову на роботу. Вже два місяці минає як вона працює в технікумі. Побачить Максима, хіба, що той не прийде на навчання. Ну, побачить і що з того? Та абсолютно нічого. Максим видався їй смішним, коли тут у саду говорив, що закохався в неї з першого погляду. Це не припустимо, навіть думок таких не можна припускати і Соня була в цьому наскільки переконана, що не стала більше нічого гадати та їй і не хотілося.

   Андрій постав перед нею зненацька і цим самим налякав Соню.

-Вибач, не хотів тебе налякати,- попросив вибачення в Соні Андрій.

-Нестрашно. Я вже заспокоююсь.

-Дякую, що не видала мене матері коли я розповідав усякі вигадки,- Андрій приєднався до Соні і вони вже разом пішли по стежці, яка мала ось-ось закруглитися і вести до будинку.

-Я маю до тебе багато запитань,- Соня призупинилася.- Навіщо стільки брехні?

-У мене є свої причини про які я не можу з тобою обговорювати. Не розраховуй на мою цілковиту відвертість. Без сумніву, ти догадалася, що я знав хто ти коли ми зустрічалися в минулому.

-Здогадалася,-підтвердила Соня засунувши руки в кишені пальто.

-Я з Степаном Васильовичем давно знайомий. Ми з ним незавжди були друзями,- зізнався Андрій,- колись він мені допомагав, а тепер я йому допомагаю. Васильович розповідав, що син Антон зустрічається з дівчиною. Та я ще не знав, що дівчина Антона – це ти. Згодам здогадався. Дізнався, що моя мати опікується тобою після смерті твоїх батьків і доволі часто була поруч зі мною. Та я був обережним, щоб випадково не зіткнутися з нею, бо тоді вона б стала переконувати мене повернутися додому і займатися цим садом,- Андрій розвів руками.

-А що тут поганого? Цей сад – чудо,- Соня не розуміла Андрія.