Розділ 6

   Заняття з англійської мови закінчилися. Всі студенти розійшлися, а Максим лишився сидіти за учнівським столом.

-Чого сидиш?- запитала Соня.- Мабуть до мене маєш якісь запитання?

   Максим підвівся і швидким кроком підійшов до столу викладача:

-Пам`ятаєте,- впевнено почав він,- я говорив, що бажаю бездоганно вивчити англійську мову?

-Чудово пам`ятаю. Гадаю, що одну годину після уроків по середам я зможу з тобою займатися. Почнемо сьогодні.

-Дякую Софіє  Олександрівно.

   Повернулася Соня додому пізніше чим зазвичай і цим збентежила тітку.

-Нарешті повернулася,- з полегшенням видихнула Олександра,- а я хвилювалася, не знала, що й думати. Твій мобільний був вимкнено, коли телефонувала тобі. Вже збиралися їхати тебе шукати з Найком.

-Вибачте тітко. Взагалі дарма хвилювалися,- Соня ніжно обійняла тітку,- я не помітила, як мобільний розрядився тому і не відповідала на дзвінки. А затрималася тому, що одному з моїх студентів потрібні додаткові заняття. Отож по середам будемо з ним вчитеся і проходити пізніше буду додому.

-Добре дитино,-заспокоїлася Олександра, а потім запитала.- Чи задоволена ти Соню своєю новою роботою?

-Так. І за це, я вам маю дякувати і тільки вам.

   Після вечері піднявшись до себе в кімнату Соня віддалася спогадам про Антона. Біль, яка весь цей час не давала спокою малу-помалу почала стихати. Соня була переконана в тому, що тепер її життя  буде тільки поруч з тіткою. Праця в саду і викладання у технікумі їй були до вподоби.

   У вихідний день Соня гуляла садом де вже панувала осінь. Де-не-де пожовкле листя вже опало на землю і золотим килимом укрило її.

-Софіє Олександрівно,- почула, як погукав хтось.

-Максим?!- здивувалася Соня, побачивши перед собою свого студента.- Ти чого тут? Щось сталося? Як сюди потрапив?

-Вибачте мою нахабність,- сказав Максим,- мені захотілося вас побачити і запитати чи є в мене шанс освоїти англійську мову дуже добре. Бо я після закінчення технікуму хочу продовжити навчання в університеті, а там необхідно…

-Розумію,- перебила, зібравшись з думками Соня,- шанси в тебе є. Будеш старатися – кращі будуть твої знання. Та чомусь я впевнена, що ти не для цього сюди прийшов.

-Ви не помиляєтеся,- Максим ближче підійшов до своєї викладачки,- я прийшов сказати, що мені ви подобаєтеся не тільки як викладач з англійської, а ще як жінка. Я закоханий у вас, це кохання з першого погляду.

-Не вигадуй всяких дурниць. Думаю, що ти навмисне все це говориш щоб мати хороший бал. Та все це залежить тільки від твоїх знань, від того як будеш вчити матеріал,- звичайно ,що Соня не повірила йому. Та в серці щось стиснуло. Криво посміхнулася.

-Щиро кажу, що кохаю вас,- Максим був наполегливим,- розумію, що ви викладач, а я всього-на-всього студент. Та хочу, щоб ви почули мене, що я закоханий у вас і більше не під силу приховувати свої почуття. Щохвилини, щомиті думаю тільки про вас.

   Він стояв так близько біля неї, що відчувався його подих і вона подумала, що повинна відійти назад, але не могла зробити ні кроку. Щось у ньому було таке, що тримало її. Хлопець виглядав впевнено і спокійно – це дивувало. Раптом Соня схаменулася, вийшла з якогось магічного стану.

-Я обіцяю тобі, що забуду про твою нахабність, якщо ти в свою чергу нічого такого подібного більше не говоритимеш  мені. По-перше твої слова не мають для мене абсолютно ніякого значення, по-друге, я викладач, а ти студент і тому між нами таких розмов неповинно бути.

-Аби я був старшим за вас, аби не був вашим студентом, тоді як?- з надією запитав Максим.

-Ніяк,- твердо відповіла Соня,-  більше не будемо згадувати  про це непорозуміння.

-А як же мої почуття?- Максим зазирнув їй прямо в очі, які здалися йому сумними. Хлопцеві захотілося розгадати їх таємницю.

-Згодом зрозумієш, що не було ніяких почуттів.

   Максим не став більше нічого говорити і вона вирішила, що він зрозумів. Вона відвернулася від нього і пішла в інший бік. В її житті був всього один чоловік, який говорив, що кохає. Це Антон. Чому смерть їх розлучила? Соня заплакала. Через цього Максима згадала минуле, яке намагалася залишити позаду. Згадалося, як вони кохалися з Антоном. Які солодкі спогади. Антон був не тільки ніжним коханцем, а й другом. Тією зіркою, яка вела її по дорозі життя. Соня махнула рукою:

-Геть спогади, геть,- пошепки сказала скрізь сльози.