Розділ 6

  Заняття з англійської мови закінчилися. Всі студенти розійшлися, а Максим лишився сидіти за учнівським столом.

— Чого сидиш? — запитала Соня. — Мабуть, маєш до мене якісь запитання?

  Максим підвівся й швидким кроком підійшов до столу викладачки.

— Пам’ятаєте, — впевнено почав він, — я казав, що хочу бездоганно вивчити англійську мову?

— Чудово пам’ятаю. Гадаю, що одну годину після уроків у середу я зможу з тобою займатися. Почнемо сьогодні.

— Дякую, Софіє Олександрівно.

  Соня повернулася додому пізніше, ніж зазвичай, і цим збентежила тітку.

— Нарешті повернулася! — з полегшенням видихнула Олександра. — А я вже хвилювалася, не знала, що й думати. Твій мобільний був вимкнений, коли я телефонувала тобі. Ми вже збиралися їхати тебе шукати з Найком.

— Вибачте, тітко. Ви дарма хвилювалися, — Соня ніжно обійняла її. — Я не помітила, як телефон розрядився, тому й не відповідала на дзвінки. А затрималася тому, що одному з моїх студентів потрібні додаткові заняття. Отож щосереди ми з ним займатимемося, і додому я повертатимуся пізніше.

— Гаразд, дитино, — заспокоїлася Олександра, а потім запитала: — Соню, чи ти задоволена своєю новою роботою?

— Так. І за це я маю дякувати тільки вам.

  Після вечері, піднявшись до себе в кімнату, Соня поринула у спогади про Антона. Біль, яка весь цей час не давала їй спокою, поступово почала стихати. Вона була переконана, що тепер її життя буде тільки поруч із тіткою. Робота в саду й викладання в технікумі їй подобалися.

  У вихідний день Соня прогулювалася садом, де вже панувала осінь. Де-не-де пожовкле листя опало на землю, вкрило її золотим килимом.

— Софіє Олександрівно! — почула, як хтось її гукнув.

— Максим?! — здивувалася Соня, побачивши перед собою свого студента. — Ти чого тут? Щось сталося? Як ти сюди потрапив?

— Вибачте мою нахабність, — сказав Максим, — мені захотілося вас побачити й запитати, чи є в мене шанс добре освоїти англійську мову. Бо я хочу після закінчення технікуму продовжити навчання в університеті, а там необхідно...

— Розумію, — перебила його, зібравшись із думками, Соня. — Шанси в тебе є. Будеш старатися — будеш добре знати мову. Але чомусь я впевнена, що ти прийшов не лише заради цього.

— Ви не помиляєтесь, — Максим підійшов ближче до викладачки. — Я прийшов сказати, що ви мені подобаєтесь не тільки як викладачка англійської, а й як жінка. Я закоханий у вас. Це кохання з першого погляду.

— Не вигадуй дурниць. Думаю, ти навмисне все це говориш, щоб мати хороший бал. Але твої оцінки залежать лише від твоїх знань, від того, як ти вчитимеш матеріал, — Соня, звісно, не повірила йому, та в серці щось стиснулося. Вона криво посміхнулася.

— Я кажу щиро, що кохаю вас, — Максим був наполегливим. — Розумію, що ви викладачка, а я лише студент. Але я хочу, щоб ви почули: я закоханий у вас і більше не можу приховувати своїх почуттів. Щохвилини, щомиті думаю тільки про вас.

  Він стояв так близько, що вона відчувала його подих. Соня подумала, що повинна відійти назад, але не змогла зробити й кроку. Щось у ньому було таке, що тримало її на місці. Хлопець виглядав впевнено й спокійно — це дивувало.

  Раптом Соня схаменулася, ніби вийшла з якогось магічного стану.

— Я забуду про твою нахабність, якщо ти, натомість, більше ніколи не говоритимеш мені нічого подібного. По-перше, твої слова для мене не мають жодного значення. По-друге, я викладачка, а ти студент, і між нами таких розмов бути не може.

— А якби я був старший за вас? Якби не був вашим студентом? Тоді що? — запитав Максим із надією.

— Ніяк, — твердо відповіла Соня. — Більше не повертаймося до цього непорозуміння.

— А як же мої почуття? — Максим зазирнув їй просто в очі, які видалися йому сумними. Йому захотілося розгадати їхню таємницю.

— Згодом ти зрозумієш, що ніяких почуттів не було.

  Максим більше нічого не сказав. Соня вирішила, що він нарешті зрозумів її. Вона відвернулася й пішла в інший бік.

  В її житті був лише один чоловік, який колись казав, що кохає. Антон. Чому смерть їх розлучила?

  Соня заплакала. Через цього Максима вона знову згадала минуле, яке намагалася залишити позаду.

  Перед очима постало, як вони з Антоном кохалися... Які солодкі спогади! Він був не лише ніжним коханцем, а й другом. Тією зіркою, що вела її дорогою життя.

  Соня махнула рукою.

— Геть, спогади... геть... — прошепотіла вона крізь сльози.