Розділ 5

   Максим тупо дивився на двері в які щойно вийшла його нова викладачка англійської з бібліотекарем.

-Може досить очима двері роз`їдати,- не витримав Юра, друг і однокурсник Максима.- Чуєш мене? Чи може ти онімів?

-Відчепися,- буркнув Максим.- Я думаю, що важко доведеться виконувати нове завдання.

-Те що на парах задали?- не зрозумів Юра.

-Дурень ти чи як? Чим у тебе голова забита?- ще сильніше обурився Максим.- Я про завдання, яке підкинув нам Кирило.

-А,- згадав Юра.

-Тихіше ти, а то нас почути можуть. Мабуть я піду. Завтра зустрінемося.

   Максим підійшов до автобусної зупинки. Це високий, чорнявий хлопець, зі спортивним тілом і чорними очима. Мав тату змії, яка обгорталася навколо руки і виглядала на шиї.  Його думки бентежила Софія Олександрівна. Симпатична і голос приємний має. Йому навіть шкода стало її при думці про те, що з нею мало статися.

«Що це я розкис,- подумав про себе Максим сівши на лавці, яка була на зупинці,- з самого початку знав на що йду. І ніколи не хвилювався, як в цій справі. Це мабуть через те, що вона дуже приваблива. Не одну дівчину я мав, та вони ніщо порівняно з Софією Олександрівною».

   Хлопець усміхнувся згадуючи її обличчя. В цей час він вже їхав автобусом додому де на нього чекала мати. Жили вони вдвох. Батько Максима далекобійник, тому постійно був у дорозі. Коли-не-коли заїде на своєму великому КАМАЗі, побуде два або три дні вдома і знову в дорогу. Бувало, що Максим дивувався, чому це мати не ображається на батька на відміну від нього. Не каже, щоб ту роботу кидав і шукав іншу в місті. Не переконує батька, щоб нікуди не їздив, а був вдома поруч з ними. Одного разу Максим не витримав і запитав про це в матері, а вона відповіла, що кохає його і приймає ту  роботу, яку він має і сперечатися з ним не буде. А ще говорила:

-Синку, зрозумій, що твій батько заробляє гроші. Тільки завдяки йому ми маємо новий будинок, хороші меблі, одяг. А після закінчення технікуму оплатимо твоє навчання в університеті.

-Мені не гроші потрібні, а батько. Розумієш?

-Що?

-Потрібно, щоб батько поруч був. Поговорити і порадитися було з кимось.

-У тебе є ще я.

-Ти жінка, а мені порада чоловіка потрібна…

   Максим згодом зрозумів, що марно про це з матір`ю говорити. Тоді вирішив дочекатися батька і запитати про те що хвилювало. Натомість батько пообіцяв, що незабаром змінить роботу і осяде у місті і не буде їздити в далекі дороги. Та кожного разу відкладав цю обіцянку. Та все ж таки після таких розмов намагався якомога більше розмовляти з сином, вчив їздити на машині… Максимові все рівно цього не вистачало  і тоді, якось так мало-помалу хлопець почав спілкуватися з своїм сусідом дядьком Миколою, якого називали просто Колян.

  Колян жив сам, бо родина покинула його, коли той почав заглядати в чарку. Через горілку і посаду хорошу на заводі втратив. Тепер підробляв, наймаючись на тимчасову роботу до людей, які добре оплачували його працю. До Олександри Семенівни теж наймався, щоб працювати в саду. Це непостійно, але оплачено було завжди. До Максима Колян відносився скоріш як до друга, чим як просто до хлопця, який за віком годився йому в сини. Колян ніколи не дозволяв вживати спиртного Максимові, розповідав про негативний вплив алкоголю на організм людини і на життя.

-А чому ти тоді п`єш?- в свою чергу запитував у нього Максим.

-Чесно, не знаю, як відповісти. Це ніби покликання.

-П`яниця ти Колян,- робив висновок Максим,- а про себе можу сказати, що в мене непереносимість алкоголю. Огидно від самого запаху.

-Молодець,- кивав головою Колян, але якось із сумнівом.

   Бувало, що Колян давав багато слушних порад хлопцеві, заспокоював коли той був ображений на кого-небудь, а бо на що-небудь. Максимові спілкування з Коляном було необхідне з багатьох причин. Серед тих причин були причини про які Колян навіть і не здогадувався, бо не в усьому хлопець довіряв тому дядькові.

   Сьогодні після технікуму Максим у першу чергу вирішив навідатися да Коляна, а вже потім додому йти.

-Не думав, що зайдеш, бо перше вересня все-таки.

-Ну й що?- не зрозумів Максим,- захотів і зайшов, захотів не заходив би. А ти вдома просидів чи як?

-Угу. Та завтра вже піду врожай збирати в саду.

   Максим очима пошукав стільця в неприбраній кімнаті. Коли нарешті знайшов, схопив і поставив напроти Коляна, який в цей час сидів на ліжку і курив сигарету.

-Слухай уважно і відповідай чесно.

-Добре. А що сталося? Давно тебе таким серйозним не бачив.

-Отож ти підеш збирати врожай у саду? До кого саме підеш?- Максим запитав про це знаючи відповідь наперед.

-До Забуги Олександри, а по батькові не пам`ятаю.

-Зрозуміло. У неї такий величезний сад,- Максим розвів руками,- та мене не сад цікавить, а ті хто мешкає в будинку господині.

-Знаю я хто там мешкає,- запевнив Колян,- господарка Олександра, садівник Найк, а нещодавно племінниця Олександри туди переїхала.