Розділ 4

   В останні дні літа Соня зареєструвалася на роботу. Оформила документи, ознайомилася з аудиторією в якій буде викладати  англійську мову .

   Першого вересня Соня прокинулася о шостій годині ранку. Хвилюючись швидко встала з ліжка. Хотіла в перший день прийти раніше на нову роботу. Те, що вона тепер стала викладачем технікуму зовсім не означало, що залишає сад без уваги. Соня планувала після кожного робочого дня і по вихідним присв`ячувати себе саду.

   Не пам`ятала. коли востаннє зазирала в дзеркало. І ось, зараз вона стояла перед ним. Така юна, свіжа, з розкішним волоссям, яке вирішила зібрати в гульку на затилку. Їй здавалося, що саме ця зачіска робить її схожую на викладача. Дуже легко підфарбувалася, це й робота вимагала і їй самій так подобалося. Одягла білу блузку під чорний брючний костюм. 

-Викладач з голови до ніг,- усміхнулася тітка Олександра,- дуже гарно виглядаєш.

-Дякую тітонько,- сміхнулася у відповідь Соня.

   Олександра провела племінницю до дверей:

-Соню, дід Найк підвезе тебе до технікуму, а після занять забере.

-Не варто турбуватися. Я на автобусі доберуся.

-Ні, іще раз ні. У перший день ніяких автобусів.

-Гаразд,- здалась Соня,- але тільки сьогодні.  

   Переборюючи хвилювання Соня увійшла до аудиторіїде де на неї вже чекали студенти. Вони шуміли, але побачивши викладачку затихли, миттєво посідали за столи.

-Good morning,- привіталася англійською Соня.-May neve is Sofia Alexandrovna. I am your new teacher.

-А можна будь ласка українською,- вигукнув хтось із студентів.

   Після закінчення занять Соня пішла до бібліотеки. Хотіла ознайомитися з літературою на англійській мові для додаткового читання, яка була в наявності фонду бібліотеки.

-Наша бібліотека у цьому році отримала набагато більше книг на англійській мові чим у попередньому,- поспішила повідомити бібліотекар Софію Олександрівну.

-Дуже добре. До речі, ви можете до мене звертатися, просто Соня.

-А ви до мене просто Валентина.

-Ми можемо бути друзями?- запитала Соня у Валентини, бо та викликала в неї почуття симпатії.

- Отож будемо на ти,бо відтепер ми друзі,- відповіла на те бібліотекар.

-Згода.

-У мене є пропозиція,- якось невпевнено почала казати Валентина,- можна сходити в кафе, випити кави і поговорити, познайомитися поближче. Це кафе знаходиться навпроти нашого навчального закладу. Воно зовсім невелике і дуже затишне.

   Соня подивилася на годинник, час був. Дід Найк аж через годину мав під`їхати на ГАЗель, щоб відвести її додому. Валентина зачинила бібліотеку і вони не поспішаючи, говорячи про книги рушили до кафе.

-Яка красива назва у кафе - «ЖАСМІН» і так багато зелених квітів на підвіконниках,- помітила Соня.-  Валентино, ти не проти, коли ми біля вікна сядемо, бо за мною повинні заїхати і я повинна бачити коли мені виходити.

-Не проти. Сьогодні я тебе пригощаю,- сказала Валентина.- Будеш булочку з повидлом і каву?

-Залюбки.

   Зробивши перший ковток гарячого напою Валентина запитала у Соні:

-Як твої студенти сьогодні поводилися?

-Слухалися. А ти з яких пір працюєш у нашій бібліотеці?

-Відразу після отримання диплому,- Валентина на хвилинку замислилася, а потім почала розповідати,- я народилася у цьому місті, але навчалася в іншому. Після закінчення навчання хотілося повернутися додому і вже не покидати рідної домівки. Саме у той час звільнилося місце бібліотекаря в технікумі. Мені пощастило. Подобається бути серед книг.

   Соня усміхнулася. Їй було приємно спілкуватися з  новою подругою. Помітила, що до кафе зайшли два хлопця-студенти, які були присутніми на її предметі. Вони теж помітили свою нову викладачку і вирішили підійти.

-Софія Олександрівна, як приємно вас знову бачити,- сказав той, якого звали Максим.- Хотів похвалити, бо сподобалося, як ви викладаєте.

-Дякую,- відповіла на те Соня.

-Якщо чесно,- продовжив Максим,- не любив раніше англійської мови, а від сьогодні вона буде моїм улюбленим предметом. Я навіть запам`ятав нові правила написання, які ми обговорювали.

-Я рада за тебе Максим,- відверто відповіла Соня.

-Може коли-небудь допоможете мені, бо я хочу  бездоганно вивчати англійську.

-Поговоримо про це іншим разом. Добре?

   Коли хлопці відійшли Валентина нахилилася над столиком і пошепки сказала Соні:

-Ти бережися цього Максима.

-Чому?- не зрозуміла та.

-Бо поганий він хлопець. Незважаючи на свої вісімнадцять, тягається з такими моторошними типами, що аж страх бере при думці про це. Є ті хто говорить , що він справжній бандит.