Розділ 3

   Прокинувшись вранці Соня помітила, що вікна її кімнати виходять в сад. Вона відчинила вікно і свіже повітря з ароматом меду увірвалося у приміщення. Дівчина вдихнула його на повні груди і їй здалося, що раніше вона не насолоджувалася таким чистим повітрям. Око замилував сад. Була середина травня і сад потопав у цвіту. Білий цвіт розкинувся безмежно. У кімнату доносилося дзижчання бджіл. Краса природи манила у свої обійми, кликала до себе.

   У двері наполегливо стукали:

-Чи ви чуєте мене? Чи з вами все гаразд?- запитував схвильований жіночий голос.

-Надю, чому ти там галасуєш?- голосно вигукнула Олександра, яка стояла внизу біля сходів,- Щось сталося?

-Я вже протягом десяти хвилин намагаюся достукатися у кімнату Соні, але ніхто не відгукується,- занепокоєно відповіла Надя.

   Саме у цю мить Соня відчинила двері:

-Нічого не сталося,- запевнила вона голосно,  щоб і тітка почула,- я з вікна милувалася садом і тому не чула, як стукали.

   Олександра піднялася на другий поверх:

-Після сніданку сходи і прогуляйся садом. А зараз хочу,- Олександра обняла за плечі жінку яка стояла поруч з нею, таких же років як вона і сама,- познайомити тебе з нашою кухаркою Надією. Та Надя не тільки порядкує на кухні, а ще вона моя подруга і порадниця. Допомагає мені виходити із складних ситуацій, допомагає коли хворію.

-Ну , що ви,- почервонівши, майже пошепки сказала Надя,- я не заслуговую на те. щоб мене вихваляли.

   Тітка Олександра з гордістю говорила про Надю і Соня зрозуміла, що перед нею добра душею людина. Бадьора розмова за столом підняла Соні настрій. Навіть засміялася, коли Олександра розповіла про смішну історію, яка трапилася нещодавно з нею. Тітка вирішила докласти всіх зусиль, щоб її племінниця знову відчула бажання радіти життю.

   Сад співом пташок кликав Соню. Цю симпатичну, високу дівчину з вузькою талією, з чорним довгим волоссям і карими очима. Вона раптом побігла поміж дерев забувши про все. Задихавшись від бігу, зупинилася біля яблуні, схилившись до стовбура. Як тут чудово! Соня замріялася, якою би вона була щасливою аби зараз з нею у цьому саду гуляв Антон. І на якусь мить пошкодувала, що не приїздила сюди раніше з ним. Антон, шептали її вуста. коли присіла на зелену траву. Чи зможе вона утихомирити біль втрати? Невже те, що втекла сюди допоможе їй пережити смуток?  Що на неї чекало у цьому чужому місті?

   Діда Найка побачила здалека. Він біля бджолиних вуликів господарював. Соня підвелася з землі відганяючи спогади, підійшла ближче, щоб подивитися, як дід Найк перевіряв щось у вуликах. Помітивши дівчину поспішив до неї скидаючи захисний бриль з сіткою.

-Доброго ранку!- вклонився Найк Соні, щиро усміхаючись.

-Доброго ранку! Мені подобається сад. Розповісте мені коли-небудь про пасіку,- попросила Соня.

-Звичайно, розповім. І якщо це вас зацікавить покажу, як треба порядкуватися біля неї. Спочатку було всього-на-всього два вулики, а зараз дивіться скільки багато,- показав рукою в бік пасіки.

   Цікаво скільки йому років, замислилася Соня. Сімдесят чи вісімдесят? Напевно дуже старий, нарешті вирішила вона. Дід Найк дійсно виглядав старо. Сиве волосся, сива борода і безліч зморшок на обличчі, але насправді мав всього шістдесят п`ять. Тяжке життя  попрацювали над його зовнішнім виглядом. Та Найк ніколи не жив минулим, насолоджувався теперішнім і дивився з добрими надіями в майбутнє.

   Соні сподобався дід Найк і вона залюбки кожного дня почала виходила до нього в сад щоб не тільки поспілкуватися, але й допомогти. Садівник розповів дівчині які де ростуть дерева і який догляд їм потрібен.

-Ось,- говорив дід Найк,- яблуня «Білий налив»- це літній сорт.  А це яблуня осіннього сорту- «Слава Переможцям»

   Соня намагалася запам`ятати бо це дійсно було цікаво їй. Пасіка теж приваблювала. Подобалося спостерігати за бджолами, які весь час трудилися. Вже через деякий час Соня ділилася своїми знаннями бджільництва з тіткою Олександрівною. Праця в саду відволікала від сумних думок. Додаткові розповіді діда Найка з його життя, про те, як він колись служив на флоті ще сильніше прив`язало Соню до нього. Іноді тітка Олександра ображалася, чи то ревнувала племінницю до садівника.

-Не докучай дівчині своїми розмовами,- дорікала вона Найку.

-Ну, що ви тітонько,- спішила заспокоїти її Соня,- мені в радість спілкування з Найком і я отримую від цих розмов багато нових знань. Та це не означає, що я менше люблю вас. Ви для мене, як мама.

   Щоб хоч трохи залагодити свою вину дівчина стала приділяти більше уваги тітці. Все-таки завдяки їй у неї з`явилося бажання жити. Соня почала переконуватися в тому, що в світі ще є чого багато неймовірного, наприклад, як сад тітоньки, який полюбила всією душею. Олександра познайомила Соню з сусідами, своїми друзями котрі іноді, час від часу збиралися в саду за столиком, а коли було прохолодно у вітальні. Тема їхніх бесід була пов'язана з реальним життям. Це дало змогу Соні зрозуміти, що вона не єдина хто поніс втрату люблячих і близьких людей. Життя продовжується не зважаючи на негаразди в минулому.  Вона теж зможе бути сильною духом і впевненою у собі.