Аркуш 2. Dolce far niente

Сонячне світло розлилося по всій кімнаті, промені якого потрапили маленькій дівчині на обличчя, від чого вона ледь прокидається.

– Що тут відбувається – злегка протираючи свої очі пробубніла вона.

– Принцесо! Ви нарешті прокинулись! – в кімнату забігла доволі молода дівчина, відчинила одне з вікон.

– Принцесо! Годі спати! сьогодні важливий день. – продовжувала тараторити та.

Дівчинка встала з ліжка, до неї підбігли покоївки та почали одягати. 

Через кілька хвилин вона стояла біля дзеркала в довгій ніжно-блакитній сукні.

“Дивний сон.. чому в мене таке дитяче обличчя?” – подумала вона.

– Леді Мелісо, пройдімо зі мною. – чоловік в жакеті зайшов у кімнату та простягнув їй невелику брошку – ваша сестра просила вам передати.

“ Меліса? Якого біса уві сні все так сильно змінилось. 

Дивно, таке відчуття ніби я десь чула це ім'я”

Вона йшла по довгому коридору де були розміщені портрети та картини, і чим більше вона на них вдивлялася, тим дивніше все здавалося.

“Мене не покидає відчуття що я знаю це все.. 

Це синє волосся та янтарні очі такі близькі мені й одночасно далекі” 

– Ми прийшли леді. – чоловік відчинив двері в простору кімнату з довгим столом, по правій стороні якої сиділи чоловік, жінка та двоє хлопців, а по лівій чоловік та дівчинка, які на диво мали однакове ніжно рожеве волосся яке досить гарно переливається на сонці.

– Прибула Кармела-Меліса Вілехільд – троє дітей повернулося до дверей, Меліса ж на кілька секунд застигла на місці, і вже тільки потім підійшла до столу сівши до дівчинки.

“Я згадала! Так само звали сестру головної героїні в одному романі.. тільки от яка ж там назва була?”

– Мелісо.. Чому ти запізнилася? – пошепки спитала вона.

Як тільки Меліса хотіла сказати щось на свій захист один із хлопців її перебив.

– Леді Шарлотто, хіба ви ще не зрозуміли що їй плювати на всіх? 

Завжди робить те що хоче, не думаючи про наслідки, чи не так леді Мелісо? – насміхаючись сказав хлопець з темним волоссям.

“ Ха! Хіба не можна було придумати щось цікавіше?” – подумки глузувала вона.

“Ох, пам'ять мене не підводить, ці персонажі точно були в ‘Забутій принцесі’.”

“Забута принцеса” — роман у якому 

Шарлотта-Роуз – головна героїня, яка була об'єктом цькувань своє старшої сестри Меліси. 

Але не дивлячись ні на що, вона змогла залишитися світлою та доброю дівчиною.

В кінці вона знайшла своє кохання та змогла стати гарною королевою. 

У свою ж чергу Меліса трагічно померла від руки батька, за те що хотіла отруїти свою сім'ю та нареченого Шарлотти. 

“Якщо зараз я Меліса.., то що мені робити?Ну гаразд нехай все буде як буде.

Але я не можу дозволити якійсь дитині так легко мене образити.”

– О, містер, нагадайте своє ім'я, будь ласка, а то ніяк не згадаю як звати кретина який посмів роззявити свого рота при мені. – спокійним тоном сказала вона, але цього вистачило, щоб звернути увагу всіх навколо.

– Дейл Рейвенсворт! Як ти смієш так звертатися до принцеси! – з жахом викрикнула мати. – Негайно попроси прощення! 

– Що ви, все гаразд, Містер Дейл ще юний і не достатньо розуміє правила етикету. – вона легко усміхнулася.

Всі здивувалися ще більше, навіть одна зі служанок ненароком перекинула пусту тацю.

Зазвичай Меліса просто викрикувала образи одна за одною, а потім вимагала, щоб усі присутні просили вибачення.

Але коли в її тіло потрапила Бенедетт, усе різко почало змінюватись.

– Мелісо.. в тебе все гаразд? – пошепки спитала Шарлотта.

– Звісно, що може бути не так? – відповіла вона.

– Просто.. 

– Сьогоднішній день можна вважати головним для обох сімей, тож підіймімо наші келихи в знак згоди! 

Я правий мілорд Ліам-Роуен. – єхидно усміхався глава сімейства Рейвенсворт.

– Так. – беземоційно промовив Ліам.

“Якщо мене не підводить пам'ять, то це так званий “татусь” який власноруч вбив Мелісу. Крижаний звір, і ніяк інакше” – відмахнула головою та.

– Шарлотта, в мене зовсім випало з думок, що за важливий день? – підізвавши її рукою прошепотіла вона.

– Як ти могла таке забути? Сімейство Рейвенсворт заручилося нашою підтримкою у військових справах, а також заручили мене з Дейлом.. досить дивний вибір чи не так? – посміялась та.

– Звісно.. дивний вибір.

“Було б логічніше для королівства заручити старших членів сім'ї, а не молодших. Але що не зробиш для такого примітивного сюжету.”

Не дивлячись на деякі казуси сніданок пройшов досить гладко, але було декілька речей які дивували Мелісу.

– Цей сон досить дивний, немає ні початку, ні кінця.

Вмить її осяяло, так що вона аж впала з ліжка.

– Почекайте.. вчора я була в самому центрі Італії, і вчора якийсь незнайомець вистрілив у мене… Тоді чому я тут? 

Це все не схоже на сон, хіба я могла переродитися в вигадану людину? – в її серці загриміла тривога.

– Як це могла статися?.. Я так довго, крок за кроком йшла до своєї мрії, невже доля наді мною сміється.. – з її очей потекли сльози.

– Якщо я помру в цьому світі, чи зможу я повернутися назад.. до своїх рідних – її плач перервав різкий стук по вікну. 

На підвіконні стояв красивий чорний як смола кіт, вікно було трохи прочинене, тож він без жодних проблем зміг увійти.

– Котику.. що ти тут забув?

На шиї в кота був акуратно завернутий клаптик паперу.

– Це мені? – спитала вона розгортаючи його.

“Шановній Мелісі.

Я дуже радий вітати вас в цих краях! 

Напевне ви не дуже розумієте що тут відбувається, але не бійтеся, я все поясню. ;)”

– Що за дивний почерк.. хіба раніше так спілкувалися? Може це якийсь персонаж про якого не згадували.

“ Думаю ви сильно здивувалися що я вам написав, але я той, хто знає трохи більше аніж решта.