Глава 1. Бійка

Катерина закусила губу й скосила обережний погляд на новенького, поява якого у випускному класі не викликала захвату у жодного учня. На перший погляд, Мирослав видавався звичайнісіньким старшокласником. Він завжди вчасно приходив на всі заняття, виглядав охайно, старанно виконував всі домашні завдання. Можливо, надмірна правильність й стала однією з причин неприязні з боку однокласників, які попри безліч позитивних якостей не змогли прийняти новенького. Хлопець був занадто правильним й спокійним, наче навмисне провокував своєю жагою до знань і гордовитістю місцевих хуліганів, яких особливо обурювала його зверхність. Здавалося, Мирослав усім своїм виглядом демонстрував внутрішню ментальну та інтелектуальну перевагу, яку однокласники не могли ігнорувати.

Катя чула краєм вуха, що новенького вже помічали у деяких сутичках, але сьогодні вперше побачила це на власні очі. Дівчина невпевнено виглядала з-за повороту й боязко спостерігала за розвитком подій. Їй було страшно втручатися у конфлікт між хлопцями, але й лишати Мирослава самого у біді вона вважала злочином.

Дівчина вже готова була зірватися з місця, коли хлопця сильним ударом в живіт знесло вбік. Але однокласник наче побачив Катерину, яка майже вискочила з-за повороту, й виставив перед собою долоню. Він лиш на мить обережним поглядом торкнувся дівчини, ледь посміхнувся й заперечно похитав головою. Катя перелякано спостерігала за Мирославом, який ледве піднявся після удару на ноги – на щастя, вдруге його не намагалися збити з ніг. Він звернув до ворогів злісний прищурений погляд сірих очей, які на кілька секунд зблиснули сталлю.

– Ви знаєте, що людина третину життя проводить у сні? – з тихою погрозою в голосі поцікавився Мирослав у двох хуліганів, які насмілились його підстерегти в темному закутку школи.

– Що ти мелеш? – Сергій зверхньо дивився на однокласника й не міг збагнути, чому саме на нього кидала довгі й багатозначні погляди дівчина, в яку він був закоханий з першого класу. – Ти взагалі чув, про що ми тобі казали?

– Головне, щоб ви мене зараз почули, – прохрипів Мирослав й погрозливо примружив очі. – Кожна помилка має наслідки. За свій удар ти будеш отримувати удари щоночі. А ти, – він повернувся до худорлявого хлопця, якого озвучені слова вже змусили нервувати, – щоночі будеш підтримувати свого друга точно як зараз. Ти будеш дивитися, як йому завдають удари, й не матимеш змоги допомогти.

Невідомо, чим закінчилася б розмова між хлопцями, коли з-за повороту вийшла завуч й розігнала школярів, які через зламаний дзвоник не почули у віддаленій частині коридору дзвінок на урок. Катерину вона відіслала на заняття за пів хвилини до цього.

– Перепросити корона заважає? – пробурмотіла Катя, коли Сергій випадково скинув її підручник із зошитом. Спантеличений дивними словами суперника хлопець занадто заглибився у власні думки, через що не одразу помітив, як зачепив речі дівчини. Коли ж він почув її неголосне бурчання, то різко розвернувся й уперся долонями в парту.

– Перепрошую за запізнення. Можна зайти? – Мирослав прийшов пізніше за нападників, але виглядав значно краще та свіжіше за них.

Вчителька фізики втомлено кивнула й потерла перенісся пальцями. Минуло лише кілька тижнів з початку навчального року, а їй вже більше за дітей хотілося почути останній дзвоник.

– Та куди мені до снігової королеви? – процідив крізь зуби Сергій й тепер вже навмисне скинув на підлогу речі, які Катерина встигла підняти. – Ти завжди…

– Антоненко, ти що собі дозволяєш? – скрикнула молода викладачка й зняла непропорційно великі окуляри з товстим склом, аби хоч мить не бачити учнів, які за кілька років вже змушували пристрасно жадати їх випуску. – Мало, що запізнився, ще й у класі дисципліну порушуєш?

– Вже сідаю, – хлопець відштовхнувся від парти й пронизав дівчину ненависним поглядом. Він навіть на мить не обернувся до вчительки, а лише понурив голову й пройшов до останньої парти у ряду біля вікна.

Тим часом Мирослав ввічливо кивнув на вільне місце поруч з дівчиною:

– Можна?

Вона тихенько щось пискнула й швидко кивнула, на що хлопець стримано посміхнувся й опустився на стілець. Очі Сергія спалахнули люттю й безвихіддю через неможливість відігнати Мирослава, який вперто ігнорував погрози й навіть перейшов до активних дій. Він же раніше й не звертав на Катерину особливої уваги! Якого біса він собі дозволяє?

– Страшко взагалі планує отримувати атестат? Вже майже місяць минув, а я її ще не бачила, – вчителька поставила чергову позначку, з яких вибудовувався вже суттєвий рядок пропусків учениці.

– Я можу подзвонити й запитати, – апатично відгукнулась дівчина за першою партою й перевела втомлений від життя погляд на викладачку. Софія була єдиною в класі, хто у минулі роки хоч трохи спілкувався з відсутньою однокласницею, але її замало цікавило соціальне життя, аби активно підтримувати дружні стосунки з будь-ким.

– Питати треба було у перший тиждень. Тепер я сама батькам зателефоную, – невдоволено пробурчала вчителька й постукала ручкою по столу, аби привернути увагу шумних учнів на задніх партах. – Записуємо тему уроку!

Після завершення останнього заняття Мирослав запропонував Катерині разом пройтися через парк. Приємно вражена пропозицією дівчина знітилась, але із задоволенням погодилась на недовгу прогулянку. Можливо, розлючений неприємним розвитком подій Сергій міг би завдати парочці шкоди, якби його не лишила вчителька фізики переписувати контрольну роботу.