Блокада Зони: Щури

-Останні зведення з фронтів - говорив ведучий Єдиного Марафону - Починаємо з півночі. Ворог проривається до Києва. Важкі бої за столицю. ДРГ ворога заходить в місто. Район Чорнобильської Зони Відчуження відрізаний від основних сил , і знаходиться в оточенні. За заявами штабу , де блокада , за данних обставин , неможлива. 

 Шураві вимкнув телевізор. 

-Де блокада неможлива - передражнив диктора Плаха.- А ви , крутіться як хочете.  

-Шураві !- в кімнату відпочинку зайшов черговий - До полковника.

 Вставши , він пішов до кабінету куратора. Полковник Дашенко, сидів за столом , нервово палячі сигарету. Війшовший сів.

-Новини дивишся?- перейшов до суті господар кабінету. 

-Як і належить, о вісімнадцятій нуль нуль. Ніби робити більше нічого- пробурчав Шураві.

-Я це робиться для того, щоб ви не втрачали зв'язку з Великою Землею. А роботи завжди вистачить. 

-Орки ?

-Склади 

-Що? 

-Шо чув. Ми відрізані від Великої Землі. Підвозу продовольства не буде. А на голодний шлунок сильно не повоюєш. У нас є запаси , і досить таки значні. Проте стали частими напади на наші склади з провіантом. Охорона там - полковник скривився - Словом з тих , кого на фронт не відправиш. З Зони просочуються різного роду банд формування. Для них ці склади - ласий шмат. Відправляйся на центральний склад. Його , поки що , не чіпали. Налагодь там охорону об'єкта. Щоб, а ні крихти не втекло

Майор Зануров , начальник центрального складу , на вигляд мав глибоко за сотню кілограм. При зрості півтора метра , був схожий на ходячий холодець. Як в принципі , позаочі, його називали. 

  Старший лейтенант Пипка ,коштом високого росту , здавався стрункішим. Проте вгодовані , обвислі щоки колишнього начальника охорони, явно показували його достаток. 

 Та й форма , наче , хоча цілком можливо , тільки зі складу , давала зрозуміти що в цієї двійки в житті все добре. А пики, які навіть не намагалися приховати засмучення, явно давали зрозуміти що загін “Заслін” тут не бажані гості ,на цім святові життя. 

- З чого бажаєте почати ?- процідив крізь зуби начальник складу.

- З огляду приміщення.

-З огляду периметра?- уточнив , вже колишній , начальник охорони.

-Ні . Саме з огляду приміщення. 

 Те , як забігали їх очі , свідчило красномовніше будь яких слів , що рильця в них в пушку. Що , чого тут гріха таїти , порадувало Шураві.

  Віктор Павлович Говоров, на таких надивився ще в Афганістані. “Герої тилу”. Які сиділи як у Бога за пазухою. Тирили провіант , форму а то і зброю на ліво пускали. 

 Таких він знав , зневажав , і ненавидів. Що тоді , в тому проклятому всіма богами Афганістані, вони були гірше за душманів. Що зараз. В пеклі на землі, іменована Зона, гірші за мутантів і навіть росіян. 

 Саме отакі от , вижили принципового офіцера з армії молодої держави. Іти в кримінал , чи в охорону до бізнесмена , який в той час мало чим відрізнялися від бандитів , він не хотів. 

 І тут на допомогу прийшов Плаха. Він же старший сержант Плахов Віталій Олегович. Саме він був місцевим. З під Прип'яті. І , всупереч радіації , повернувся до дому. Як і багато хто. 

  Ще після першої катастрофи почали з'являтися мутанти. Не так багато. І такі люті. А основна загроза ішла від людей. Чорнобильська зона відчуження стала клондайком , для різних темних особистостей. 

Металобрухт. Меблі. Цінності. Було чим поживитися. І повернення людей в домівки їх зовсім не радувало. Ну , а коли Чорнобиль другий раз бахнув , ситуація змінилася. Зону відчуження швидко наповнили сталкери, перекупи, бандити. Повернувшіся місцеві , як могли старалися адаптуватися до нових умов. А коли відімкнули “випалювач мізків” , і нечисть полізла з Зони, зовсім весело стало. Довелося остаточно забути про надії на мирне життя. 

 Всі ці спогади , разом навчалися на Шураві , коли він спускався ліфтом в хранилище. Сама головна база представляла собою бункери , ще часів Чорнобильської АЕС. 

 Шураві , з своїми побратимами , пройшов за тиловиками. Величезні підземелля були заповнені ящиками з продуктами. Різноманітні крупи , консерви в декілька рядів були заставлені аж до самої стелі

-А там що? - запитав Шураві, тицяючи пальцем в металеві двері. 

-Морозильні камери. - відповів начальник складу , вже не приховуючи роздратування- І туди бажаєте? 

-Так. - була коротка , лаконічна відповідь.

 Сталеві двері відчинилися. Мороз вдарив в лиця. Зайшовши в середину. Рядями висіли туші , шматки м'яса . Шураві підійшов до одного з них. На нього було клеймо “1974 год.”

-По свіжіше немає нічого? - кинув командир загону тиловикам. 

-Стратегічний запас. - рявнув начальник складу. 

-Діло ваше. - командир загону “Заслін” кивнув своїм в напрямку виходу. - Ходімо. 

 Плаха трохи затримався у стіни. Через що керівники даного об'єкта, явно були знервовані. І , Шураві навіть здалося , що налякані. Проте зараз розпитувати він ні про що не став.

Шураві , зі своїми та Пипка, дивилися на карту. По паперах все було гарно. Та й Плаха , подивившись пастки на периметру , залишився задоволений. 

-Ну що ж. Чесно кажучи, я думав буде гірше. 

-Ну да - гаркнув старший лейтенант.

-Годі тобі. Я цього призначення не просив , і тебе не підсиджував…

-Мені від цього не легше.

-Війна взагалі іде. Якщо , та я так дивлюся , ви тут про це забули. 

-Що накажете? 

-Іди до своїх. А я , зі своїми, почешу.

-Тобто? 

-А що тебе дивує? 

-Нащо?

-Для того щоб впевнитися , що поряд немає ДРГ. (ДРГ диверсійно - розвідувальна група).

-Як знаєте.- вдаючи байдужість, сказав на це старший лейтенант. 

“ Негайно звалюйте “- пролунало в рацію.

“ Та що трапилося?”

“ Виконуй наказ”

“ Та йди ти до біса. Чуєш ти , чобіт армійський”