Капкан надії

Шураві сидів за столом в кімнаті поселенців. Це було звичайне село. Настільки звичайне, на скільки в принципі про це можна було говорити в Зоні. 

 Повернення людей в Зону почалося ще в дев'яностих. Ще після першої аварії. Скрутні тоді були часи , і багато хто з евакуйованих не зміг себе знайти в новому світі. 

 Після другої катастрофи, потік збільшився. Поряд з корінними жителями , селилися сталкери. З початку на постій. Тимчасово , поки не підуть далі вглиб Зони, гнані жагою нових артефактів. 

 Проте , з часом , поселення змінювалися. Сталкерство , це все-таки заняття для молодих. Проте покинути Зону не так то й просто. Якщо вона вже когось пустила в себе, то назовні не відпускала. 

 Ті хто наситився пошуками , чи розчарувався в спробах знайти “Сталкерський клондайк” осідали біля джерела артефактів. Викиди ж пересаджувати в підвалах. Не такі потужні. Не так багато. Проте здаючи перекупам , на життя вистачало. Люди осідали. Заводили сім'ї.    

 Обживали ці місця. Шураві підзаряджав телефон, дивлячись на запис допиту вцілілого вченого. Звук він не вмикав, знаючі що і в стін можуть бути вуха. Та і те що він казав, знав дослівно. 

Петро Якович Онуфрев був вченим . Спеціалістом з використання мутантів в військових цілях. Як виявилося такими експерименти росіяни , на півночі зони проводили вже давно, ледь чи не з початку становлення Зони. Проте видресирувати породження Зони не змогли. 

 Максимум на що вони розродилися - це ловити монстрів , та скидувати їх з гелікоптеру. Так і народився “Чорний яструб”. Проте це було не все 

 За роки існування “Лабораторії 0” , нуль бо її взагалі не існувало , ретельно дослідила північ Зони. Планувалася не бувала провокація. Так званий “Білоруський вал” хотіли підірвати. Зімітувавши наслідок викиду. На села в близь кордону , хотіли скинути мутантів, зімітувавши прорив. Це б дало привід ввести війська в Зону. 

  Взагалі це було чудо. На старому уазику. По гнилим болотам , та тваринним стежкам . Без навігації. З приблизним. Дуже приблизним. Уявленням куди їхати. Але вони все-таки вибралися. Опинившись в, відносно , цивілізованих умовах Шураві зв'язався з полковником Дашенко. Хоча це й було заборонено. 

-Чого ми з цим яйцеголовим возимося? - вивів з задуми Шураві Кит.

- Не зрозумів? 

-Чого ми з ним возимося? З цим підстреленим. Ми ризикували через нього, вийшовши на зв'язок. А могли б уже самі бути в дома. 

-Треба, щоб цей вчений муж вижив. І мало того - розповів про все…

-А росіяни скажуть - ми такого знати не знаємо. 

-Та по боку що вони скажуть. Є привід їх викинути з Зони. Сил зараз досить. Потрібен лише привід. А привід он він - Шураві тицьнув пальцем в напрямку пораненого- Лежить непритомним. 

 -Кит скривився , промасленою ганчіркою змащуючи поршень своєї СВД.

-Ну що не так?

-Якби це від нас залежало - взяв слово Плаха , який чистив ствол свого автомата - То так. 

-Якби це від нас залежало - скривився Шураві - їх би давно вже викинули. 

-Ото ж бо. - зітхнув Плаха - Не ми вирішуємо. Ми тільки виконуємо. А наказу може і не надійти. 

-Розумію друзі. Але це шанс. Який ми маємо використати. 

Далі чистили зброю мовчки. Шураві сам чудово розумів занепокоєння своїх хлопців. У росіян гарна система пеленгації. Вихід в ефір , могли запросто відстежити. Їм навіть власні війська не довелося відправляти. Зона кишить різного роду набродом, які за звірку монету пристрелять будь-кого. 

- До нас гості - пролунав крик молодого хлопчиська. 

 Швидко зібравши зброю , загін схопився на ноги. В центр села , заїжджав тонований джип. З переднього сидіння встав чоловік, в чорній формі і сонцезахисних окулярах. На плечі висів автомат. 

- Спокійно народ. - жартома знімаючи окуляри , і погладжуючи борідку, почав чоловік - Я по ваших гостей. Я від полковника Дашенко!!!- прокричав чоловік. 

 Трійця , спостерігавши за ним з будинку перезирнулися. Загальну думку висловив Кит:

- Не подобається він мені.

- Чуєш ти…- почав було Шураві.

- Чую . Чую. 

- Знаєш код сімдесят три. 

- Звісно. Хто ж його не знає.

 Відповіддю послужив постріл з підствольного гранатомета, рознізший автівку. Чоловік відстрибнув в бік. Шураві вийшов з дому. Побіг до лежачого, він ногою відштовхнув його автомат. Уперши дуло свого , йому в спину скомандував лежати. 

- Та лежу. Лежу. 

 Викинув з кобури пістолет , і ніж. Відійшовши скомандував : 

- Перевернутися.

- Як скажете. - чоловік покірно перевернувся. 

- Хто ти такий? 

- Перед тим як почнемо. Чисто професійне. На чому я проколовся. 

- Старий фокус - ляпнути щось від балди. 

- І, як я розумію, професора нам не віддасте. 

- Вірно.

- Прийдеться по поганому.

 Перш ніж Шураві встиг щось спитати , пролунав вибух в нього за спиною. Це відволікло його. Чоловік, під автоматні черги що лунали з усіх боків, різким ударом ноги вибив з його рук автомат.