Розділ 1.

- Арінко, ходи нас вже чекають. - підбігла моя найкраща подруга Вікторія, яка знову придумала щось цікаве на це літо.

- Зараз, вже йду. - я піднялась з трави, на якій сиділа, і плела віночок з яскравих квіточок, - що ти знову вже задумала?

Віка була загадковою і повільно розтягувала свою усмішку ще ширше.

- Зараз побачиш. Я тут таке придумала, що ти будеш точно у захваті, - вона потягнула мене за руку і повела до нашого саду, де ми обговорювали свої дівочі мрії.

Ми сіли на дерев'яну лавочку, яку колись змайстрували з допомогою батьків. Вона була маленькою, і попри роки мала досить чудовий вигляд.

- Ти знаєш чого б ти хотіла найбільше зі всіх? - Віка подивилась на мене і простягла свій смартфон до моїх рук.

Звісно, що я знала чого я хотіла найдужче - розфарбувати волосся у різні яскраві кольори. Але мої батьки були не в захваті від цієї ідеї. Це ж дуже яскраво, і тим більше дівчина, яка в майбутньому повинна стати вчителем математики, не повинна так фарбуватись. Що про це скажуть люди? І головне, як на це відреагують діти ?

- Отже, - продовжила Віка свій монолог, - ми можемо це зробити прямо зараз. Якщо ти забажаєш.

- Ти серйозно? - мені було трохи ніяково і страшно, від наслідків які мене чекатимуть після цієї дії, - я не знаю. Мені хочеться це зробити, але з іншого боку мене зупиняє думка про батьків.

- Розумію, деколи батьки мають рацію, - моя подруга взяла мене за руку , щоб підтримати, - але це твоє життя. І поки ти навчаєшся, я думаю, що це не буде проблемою. Волосся відросте, а фарба змиється. Вона ж не вічно буде в тебе на голові.

Все це була правда.

" І в решті, що тебе зупиняє? Ти ж давно цього хотіла. То чому б не реалізувати одну свою маленьку мрію?"

- Добре, ми зробимо це, - я рішуче встала з лавки, щоб розповісти план подальших дій своїй подрузі, - але за однієї умови - ти підеш зі мною.

Віка зраділа, хлопаючи руками і промовила:

- Супер! Я згодна піти, - вона оглянулась на різні боки , ніби шукаючи когось у цьому саду, - але нам потрібно дістатись міста. Бо лише там ми можемо зробити нову зачіску. Тут , в маленькому селі немає салонів краси , на жаль, - вона розвела руками, усміхаючись.

- Зараз не думаю, що ми це зробимо, - я подивилась на свій наручний годинник, який мені подарувала мама. На ньому була вже 6 година вечора, - уже вечір, і поки ми дістанемось міста буде вже ніч. Тому , краще це зробити завтра зранку.

Віка погодилась зі мною , але все таки ще не відстала від мене. От п'явка! На все піде , заради того щоб дізнатись повні дрібниці завтрашнього дня.

- Ти маєш рацію, але…, але у нас ще дуже багато роботи! - вона так радісно викрикнула, що я ледве не впала зі сміху, - нам потрібно договоритись на яку годину зустрічаємось, - подруга почала ходити туди-сюди , і перераховувати на пальцях все, що нам потрібно зробити, - потім, підібрати кольори до зачіски, і взагалі , яку ти хочеш зачіску? Вона може бути яскрава, з довгим волоссям, або коротким… Ааа…, я не знаю, але це треба вирішити. Щодо батьків, то потрібно зробити все так, щоб вони про це не дізнались, бо точно нас не відпустять на цю авантюру. І ще нам потрібні гроші. В тебе є заощадження?

Вона так багато всього наговорила, що я взагалі про це навіть і не думала ще. 

- Так, є трохи грошей. Але не знаю , чи вистачить, - я не пам'ятала точної суми своїх заощаджених коштів, адже вони ціле літо лежали в мене в конверті в книжці.

- Короче, неси все, що ти маєш. Якщо не вистачить , я докладу, - Віка дала наказ, і я пішла додому по гроші.

Я прийшла додому думаючи про кошти і зачіску.

- Аріно, дай будь ласка ось ту банку, - я пройшла через кухню, але моя мама попросила допомогти їй у справі.

- Закриваєш кабачки? - кожного літа мої батьки закривали у банки огірки, помідори та кабачки на зиму. Тому для мене це було звичним ділом.

- Так. Всі ж хочуть поїсти взимку овочів, - вона перекладала в банку кабачки, і пильно дивилась, щоб вони були закладені щільно. Так поміститься більше овочів, і непотрібно буде більше банок, - а ти куди йдеш?

Звісно, що я не розповіла мамі про нашу авантюру з Вікою. Це ж наша таємниця.

- А я…., я іду за новою книгою, яку ти купила. Хочу показати Віці, може їй сподобається, - це єдине, що я змогла вигадати, щоб мама нічого не запідозрила.

- Ах, точно. " Як стати кимось?". Так це ж книга про професії. А ви вже вибрали тим , ким хочете бути - навіть не знала, що моя мама так добре пам'ятає книгу, яку нам з братом купила, - не дарма вчитесь на вчителів.

- Так, але у Віки є молодша сестра, - Ліза якраз доросла до підліткового віку. А в цей час уже варто придивлятись до якихось професій, ну я так думаю. - ось. Ну вона вже доросла до віку, де потрібно обирати свою професію. Тому я і подумала, що це її зацікавить.

- Звісно, що зацікавить. Там багато різноманітних професій. Здається, пані Ліда говорила, що у Лізи є таланти до художньої діяльності. Вона малює вельми чудові картини, - про це я вже чула. Та і хто про це не чув. Все село знало, що Ліза у нас далеко піде , мабуть стане дуже відомою. От і Віка деколи з нею сварилась, бо бачте моїй подрузі було не дуже від факту, що її молодша сестра успішніша ніж вона.

Я вирішила завершити розмову і піти.

- Ну добре, бо мені ще треба йти. Віка чекає на вулиці, - я побігла до своєї кімнати, щоб перерахувати свої кошти, і ще захопила книгу, на всякий випадок.

- Не забудь одягнути накидку на плечі. Вже вечір, та і кінець літа. Холодає , - мама як завжди дуже за мене переживала, тому я взяла ще накидку, бо знаючи її вона не відстане від мене , поки я не зроблю так як вона скаже.

Я побігла до саду, і тихо промовила своїй подрузі:

- Ось, тут 1000 гривень, - показала дівчині свої купюри, - має вистачити на зачіску , і на маршрут.

- Так, добре. А навіщо ти притягла за собою цю книгу? 

- Мама, - відповіла лише одним словом , і Віка зразу зрозуміла що до чого. Вона добре знала моїх батьків, а я її. Ось. Ми разом розсміялись від цього, і потім я серйозно сказала їй, - я сказала, що іду по книжку Лізі, бо вона вже скоро буде десь та і вступати. Переглянь її, бо ти знаєш мою маму. Вона ще потім буде допитувати тебе, чи сподобалась тобі книга, і так далі.