Епілог

— Букет не такий, туфлі тиснуть, фата заважає, може це знак, що треба все скасувати? — Сестра жалібно нила і крутила в руках свій весільний букет, поки ми їхали в машині на церемонію. Батько в черговий раз схопився за серце, а я лише стиснула плечима. За останню годину настрій Ярослави змінився стільки разів, що я втратила лік.

— Дзвонити Льоші, що ми не приїдемо? — Я меланхолійно запитала, паралельно шукаючи в телефонній книзі номер хлопця. Тато обурливо глянув на мене з переднього сидіння, питаючи поглядом, що це я таке витворяю.

— Але йому буде боляче, — сестра закусила губу роздумуючи, — а я не можу зробити боляче батьку моєї дитини.

— От і чудово, — я широко посміхнулась та вибігла з машини, бо ми нарешті приїхали до заміського ресторану, де буде відбуватися сама церемонія та святкування. На мої плечі випала честь виконувати обов’язки подружки нареченої.

Тож я розправила пишну сукню-зефірку сестри та пішла до вівтаря першою. Мене не хвилювала увага людей, погляди, камери навіть голоси. Бо в цей момент я була щаслива, що моя зона відповідальності за сестру майже закінчилась. Нехай її законний чоловік далі несе цю прекрасну ношу.

Ні, ви не подумайте, вона в нас фантастична людина. Але оці її гормони…

Хоча навіть мої гормони не витримали, коли я побачила, як тато веде свою принцесу до вівтаря, як ніжно обіймає та суворо наказує Олексію берегти його кровинку, як зіницю ока.  

Церемонія вийшла дуже ніжною та зворушливою. Олексій та Ярослава дали один одному обітниці.

— Я клянусь кохати тебе міцніше, ніж наркоз, який ти даєш своїм шерстяним пацієнтам. — Яра.

— Я обіцяю берегти тебе сильніше, ніж ти свою машину. — Льоша.

— Я буду турбуватися про тебе й обіцяю не змушувати їсти приготовану мною їжу. — Яра.

— Я клянусь не розкидати шкарпетки по квартирі й обіцяю збирати твої теж. — Льоша.

— Я обіцяю купувати продукти та стежити, щоб пліснява в холодильнику була не старше трьох днів. — Ярослава.

— Я обіцяю завжди тебе слухати, навіть якщо ти розповідаєш про нову колекцію сумочок від відомого бренду. — Олексій.

— Я клянусь, що буду говорити з тобою, що б не сталось в цьому житті.

— Я клянусь, що завжди буду твоєю підтримкою та тихою гаванню. І не треба щас ржати, що я сама можу все рознести. — Сестра.

— Я клянусь любити тебе такою, яка ти є. — Льоша посміхнувся та ніжно провів рукою по обличчю своєї нареченої.

— А я клянусь кохати тебе. — Сестра поставила крапку, а Олексій не дочекавшись продовження церемонії поцілував Ярославу.

— Оголошую вас чоловіком та дружиною. — Ведучий згадав за що йому платять гроші й вирішив в процесі змінити сценарій. — Обміняйтесь обручками!

Але вже його ніхто не слухав. Всі сміялись, раділи, кричали та плескали, рахуючи поцілунки. А потім дружним натовпом чкурнули вітати молоде подружжя. Я відчула себе вантажником, бо квіти та подарунки не закінчувались і всі сипались в мої руки.

Про обручки, до речі, згадали. Вже на фотосесії з гостями. І ще довго не могли знайти в кого вони лежать.

Приємним сюрпризом для мене була присутність… Олесі. Так, саме тієї дівчинки з дитячого будинку, завдяки якій почалась вся ця історія. Адже вона мріяла побачити хаскі, а моя Аліса так схожа на цю породу собак, що Олексій придумав їх познайомити.

А зараз той нестерпний ветеринар кружляє в першому весільному танці з моєю втраченою, а потім знайденою сестрою-близнючкою. А наш батько дивиться на нас та ледь стримує скупі чоловічі сльози. Жаль лише, що поряд немає мами. Але ми знаємо, що вона назавжди в наших серцях.

Так от, про Олесю. Як можна здогадатися — вона прийшла не сама. Вона прийшла з… Батьками! І щоб не тягнути довго інтригу скажу одразу: з Романом та Асею.

За роботою та підготовкою до весілля я не мала часу на спілкування зі своєю підопічною і пропустила, що Роман запропонував їй одружитися знову та вдочерити Олесю. Ася трохи покрутила носом на пропозицію, але після слів про маленьку одразу погодилась. Їм обом запала в душу руденька кучерява дівчинка.

А Ліля, їхня донька, винесла батькам мозок, вимагаючи швидше познайомити з новою сестричкою. Ася потім сказала по секрету, що Роман натякав, що не вистачає до повного комплекту ще хлопчика. Але подруга послала його в декрет. Якщо хоче, то нехай народжує сам, а в неї кар’єра зараз в планах.

Але повернемось до весілля. Вечір пройшов весело, були й конкурси, і жарти, і зворушливі моменти. А найбільше мені запам’яталось кілька.

Дуже чутливий повільний вальс батька з Ярою, який різко перейшов в сучасний хіп-хоп, де тато так запалив, що гості випали в осад. Танець з фатою, який я, якщо чесно, то не зовсім зрозуміла, але всі плакали. Та спробу Яри вбити мене віником.

Про віник та вбивство розкажу детальніше.  Ведучий оголосив нову забавку і скликав до себе всіх незаміжніх дівчат. В мене бажання розважатися під кінець дня вже не було, але під ручки мене привели головні персонажі цього свята – наречені. Впиратися п’ятками вже було не дуже ввічливо.

А потім виявилось, що сестра буде кидати в дівчат букетом, а в котру попаде та й вийде наступною заміж. Я від гріха подалі стала в діагональ від сестри та в самому кінці нечисленної купки дівчат.

Ага, ніби це мені допомогло. Сестра розвернулась спиною до нас та точним кидком метнула віник мені прямо в голову! Я не знаю, можливо вона з Олексієм десь репетирувала це, але букет прилетів точно в місце, де була моя голова. Якби не вчасно виставлені руки, то на роботу я б прийшла на наступний день з синцями. І поясни підлеглим, що це мене сестра так приголубила.

Потім історія повторилась з хлопцями, але їм пощастило менше. Олексій кинув в них сімейним кодексом. Зловив його колега Льоші. Ми обмінялись сумними поглядами та потупали на місці наступний повільний танець.

Для всіх свято закінчилось о третій ночі. Для всіх, крім наречених та свідків. Ми взяли з собою трохи їжі, пляшку шампанського та поїхали на пляж біля Дніпра. Щоб зустріти світанок нового життя Ярослави та Олексія.