33.

Ранок зустрів мене повідомленням, яке починало великі події в моєму житті. Хоча в той момент я ще не знала, що такі глобальні.

Ярослава поговорила з Льошею і вони вирішили, що хотіли б жити в моїй квартирі, якщо я готова до цього.

А я зрозуміла, що готова. Я вдячна цьому місцю, що воно кілька років поспіль було моїм домом та офісом, але справжня домівка для мене там, де мене люблять та чекають.

А чекають мене в татовому будинку батько, тьотя Ліза та бабуся. Аліса теж знайшла там улюблений дім. Тому речі я пакувала із задоволенням. Коли я розказала Діані про свій переїзд вона трохи пофиркала, але сказала, що можливо це якраз те, що мені зараз потрібно.

Ми навіть встигли з сестрою трохи пожити разом. Бо перед переїздом молодої сім’ї вони вирішили зробити ремонт. Спонсорували це батьки Олексія, теж захотіли вкласти свою частину в нове житло сім’ї.

Льоші це не сподобалось максимально, бо він як годувальник сім’ї хотів заробити на все сам. Але Яра увімкнула свою жіночу хитрість та сказала, що його завдання забезпечити дружину та майбутнього малюка.

Спочатку хлопець бурчав, але з початком токсикозу сестри став просто шовковим і виконував всі її побажання, якими б дивними вони не були.

Хоча, що вже приховувати. Всі ми ходили кругом Яри на пальчиках та намагались вгодити. Єдине, що ми вперто їй забороняли – це поселитися у ванній кімнаті поруч з унітазом.

Та й загалом життя било ключем, особливо по мені. Вдома розваги з переїздом, ремонтом та покупками в нову квартиру, цілодобово токсикоз сестри, який наче й мені іноді передавався. А на роботі робота. Діана щасливо помахала ручкою та пішла в декрет, обіцяла не повертатися довго.

Тож приходила я в офіс раніше всіх, а йшла остання. Ну добре, ми з татом приходили перші та йшли останні. Тьотя Ліза вже не знала як нас сварити. Але раділа, що я змушую батька повноцінно їсти. Він навіть погодився записатися в басейн, щоб розвантажувати трохи готову та спину.

Відверто кажучи, за всіма своїми справами я й забула про пригоди Асі та Романа. Вони обоє працювали, скандалів не влаштовували, тож я в якийсь момент навіть забула, що вони були одружені раніше.

В один момент я настільки забігалась, що змусила їх разом йти на зустріч із замовниками. Але цікаво, що вони мені й слова не сказали, мовчки все зробили та принесли підписані папери.

Якби я ввечері не переказувала останні події Діані, то й не помітила б, що щось зробила не так.

А вечірні розмови з Діаною в нас вже увійшли у звичку. Вона стала моєю справжньою подругою. Ми могли говорити про що завгодно кілька годин поспіль. Хоча всі розмови переважно зводились до дитини. Але вона все одно мене дуже підтримувала.

І лише їй я розказала, що випадково побачила, як Роман та Ася цілуються в кабінеті. Ми трішки попліткували, пораділи за них та забули. Адже в кожної з нас своє життя, повне пригод та несподіванок. 

Ось так несподівано пролетів місяць. Він був переповнений роботою, проєктами, розробками, нарадами та консультаціями. За останні кілька місяців ми повністю реформували нашу агенцію та зробили зовсім інший план роботи з клієнтами. І навіть оновлений варіант «Алін» вимагав багато виправлень, які додавались просто на швидкості.

І не без гордості скажу: вдалось! Настільки вдалось, що вражені сервісом клієнти запустили сарафанне радіо і замовлення почали рости в геометричній прогресії. Ми вже й ціни підняли й штат розширили, а черга на співпрацю лише збільшувалась. Батько хапався за голову і не знав чи плакати, чи сміятися, адже його ловили на кожному кроці та просили знайти саме для них маленьке віконечко.

Тож на дружній нараді, де була я, батько та Роман, ми вирішили, що ми відкриваємо ще один офіс. Підбором персоналу займемось ми з Романом, а очолить його Роман.

Глибоко в душі я спочатку обурилась чому не я, а потім зрозуміла сенс батькового рішення. Роман давно вже в цій сфері, він багато працює та вміє керувати всіма ланками нашої агенції.

Хоч я і маю вже багато досвіду, але до рівня Роми мені ще далеко. Навіть наша велика реформа не вийшла б без нього. Він вніс свій гігантський внесок в оновлену агенцію.

Потім в нас була серйозна розмова з батьком, де він мені доступно пояснив своє рішення і запропонував посаду Романа. Після того, як він перейде в інший офіс стати заступником директора.

Я подумала, подумала і відмовилась. Адже мені подобається саме моя робота. Так, є багато організаторської та паперової роботи, але переважає творчість. Адже я контролюю всі проєкти, які були, є та будуть в нас в роботі. Можу генерувати ідеї, брати участь в дизайні, навіть іноді маю час робити щось своїми руками. А от Роман в полоні клієнтів, зустрічей, паперів та іншої організаторської роботи.

Я занадто сильно люблю творити, щоб добровільно змінити свою улюблену роботу. Тож замість нового керівника дизайну ми зайнялись пошуком заступника директора.

Весь сміх в тому, що пошуки припали саме на період весілля і батько нахабно скинув це завдання на мене. Бери Насте і знайти собі ще одного керівника. Такого, щоб з розумінням тобою керував, але й не давав тобі сісти собі на голову. Весело.

Тож, наче в попу вкушена я носилась між офісом, домом та різними «куди відправить сестра».

І лише в суботу, перед днем ікс я зрозуміла, що можу тимчасово видихнути. До весілля все готово, а дрібні завдання виконають і організатори. Сестра вирішила, що якісь речі можна таки довірити і їм, а не лише змушувати нас з Льошею та Максом літати по місту за квітами, туфлями, обручками та іншим.

Хоча варто зізнатися, що Яра із задоволенням займалась цим і сама, поки її не накривав з головою токсикоз і вона обіймалась з білим другом.

Як добре, що церемонія запланована на другу половину дня, коли вже сестра зможе почувати себе відносно нормально.

Не пам’ятаю, коли я востаннє так чудово проводила час, як в цю суботу.

По-перше, я виспалась. Хоч вставати зранку я звикла вже давно, але аж ніяк не звикла лягати пізно. Тому останні дні я ходила, як зомбі, бо вечори ми проводили з сестрою разом і засинала я пізно.