31.

Батьку моя ідея взяти Асю на роботу не сподобалась. Він не захотів створювати напружень в колективі. Дуже вже беріг психіку свого заступника. Тож довелось кликати на підмогу Діану. Разом ми переконали тата, що дівчина нам дуже потрібна і взагалі не зрозуміло як ми досі тримаємось на плаву без неї.

— Лише під вашу відповідальність і на випробувальний термін в місяць. — Зі скрипом, але її кандидатура була затверджена на посаду дизайнера. І я понеслась до входу зустрічали свою підопічну. Хоча в перспективі я бачу її своєю помічницею.

На щастя, Романа в цей день в офісі не було, поїхав на зустріч в інше місто і не повернувся вже на роботу. Тож Анастасія, як офіційно представилась Ася, спокійно влаштовувалась на новому місці, хоч й іноді нервово косила очі на кабінет колишнього чоловіка. Зізнаюсь чесно: я теж хвилювалась, яка ж буде реакція хлопця. Адже він одразу зрозуміє, що це моя ідея. Вірю, що це не вплине на наші ділові стосунки, які лише зараз досягли гармонії.

Кілька колег пам’ятало Асю, але більшість познайомилось вперше. А головне, що ніхто майже не знав, що вона колишня дружина заступника директора. На цьому наполягла вона, а ми підтримали, щоб ніхто не дізнався про їх зв’язок.

Єдину небезпеку несла жаба, але зранку ми провели з Діаною виховну бесіду, тож вона пообіцяла тримати рот на замку.

А поки я займалась роботою та влаштуванням Асі, Льоша та Ярослава часу не витрачали. За першу половину дня вони встигли відвідати жіночу консультацію та переконатись, що з вагітністю все добре, встигли подати заяву в РАЦС та вибрати дату весілля і купити обручки.  А на вечір замовили ресторан та запросили батьків для знайомства на оголошення новин.

 Коли вони лише це все встигли? Наче пропелер в одне місце вставили. Після кожного повідомлення сестри мої очі ставали ще ближчі до форми квадрата.

Я теж була в списку запрошених і одна з небагатьох знала справжню причину. Бо батьку Яра навіть не розповіла, що там буде Льоша. А який сюрприз буде, коли тато побачить ще і його батьків.

 Але до вечора мені ще потрібно було зробити купу роботи. Діана передала мені вже майже всі свої обов’язки й лише контролювала якість мого виконання. А ще ми разом розробляли стратегію нової комунікації із клієнтами та виконання замовлень. Дуже вже сподобалась нам ідея створення груп під кожне конкретне замовлення.

Керівництво дало добро, тож ми одразу почали працювати над втіленням. Геніальну ідею подала Яна, за неї й відгребла відповідальність. Вона запропонувала дослухатися до персоналу та створити комфортну комунікацію та виконання роботи перш за все для працівників. Цим вона тепер і займається.

А я, Діана, Роман та ще кілька менш відомих персонажів працюємо над організацією всієї конструкції, щоб працювало та не розвалювалось. Перший серйозний пілотний проєкт буде вже запущений за місяць. Діана нам допоможе його запустити та піде в декрет, а ми залишимось розгрібати.

Як не дивно, але з Романом в нас склались чудові робочі стосунки. Ми легко знаходимо спільну мову, доповнюємо один одного та генеруємо нові ідеї. Я йому довіряю в роботі, наче ми працюємо разом вже багато років. Ідеальний напарник. Був би. Якби перестав надсилати мені квіти та запрошувати на побачення.

Але ці думки насправді були десь на периферії свідомості. Набагато сильніше мене хвилював декрет Діани й з якою шаленою швидкістю він наближався. Тому я постійно була зосереджена на роботі, відповідальності, персоналі та замовленнях.  

Десь глибоко в душі мені було страшно стати керівником цілого відділу, але над страхом переважає цікавість. Адже мені надзвичайно цікаво втілювати нові ідеї, створювати круті проєкти й працювати. Багато та в задоволення.

І, як не дивно, але я легко знайшла спільну мову з колективом. Вони оцінили мій професіоналізм та відповідальність до роботи, а я намагалась не створювати їм проблем та завжди ставитись з розумінням.

Робочий день пролетів швидко, але продуктивно. Жаль лише, що я не встигла поговорили зі своєю свіжоспеченою підопічною та запитати як пройшов перший робочий день і які враження. Довелось поспішити додому, щоб потрапити в ресторан вчасно. Сьогодні сестрі знадобиться підтримка.

Але як виявилось згодом підтримка знадобилась не сестрі, а тату. Ярослава з Олексієм тримались гідно, спокійно зібрали всіх родичів і акуратно сказали про весілля, яке вони запланували за місяць.

Звісно, що одразу посипались питання чому так рано. З хуліганською посмішкою хлопець продовжив історію та попросив нічого не планувати на кінець весни, бо будуть хрестини.

Батько не знав за що хапатися. Спочатку за серце вхопився, потім згадав, що воно з іншого боку, далі почервонів і стиснув кулаки, бажаючи прибити зятька. Потім подивився на щасливу Яру і трохи заспокоївся. А закінчилась епопея стопкою міцного алкоголю. Випив, закусив, занюхав і здався. Що він зробить, якщо його маленька донечка знайшла своє кохання і поспішає створити сім’ю.

Тим більше, що він сам же хотів Олексія з сестрою звести, нехай тепер тішиться. Хоча є підозра, що стати дідусем так рано не планував. Але хто ж його питати буде.

Батьки Олексія відреагували не менш емоційно. Мама хлопця не знала чи плакати, чи сміятися, чи йти обіймати. А потім до всіх дійшло, що вже через місяць весілля, а сукню не купили, ресторан не вибрали, гостей не запросили. І понеслись гарячі дискусії.

Ох і не заздрю я молодятам.

На щастя, мені не довелось брати участь в обговоренні, я залипла в телефон, але й того, що долітало до моїх вух вистачило на довго. Тож я з великим задоволенням втекла, як тільки принесли торт. Сестра з нареченим провели мене сумним поглядом, але не наважились втекли слідом. Єдина, хто побачив, що я вже йду була тітка Ліза, вона тепло помахала мені рукою і нагадала, що чекає на вихідних в гості. Решта була зайнята обговоренням ресторану.

Повертаючись додому я думала про сестру, сім’ю та кохання. І зловила себе на думці, що готова спробувати. Спробувати познайомитися з хлопцем, сходити на побачення, мріяти про майбутнє, сім’ю та дітей.