26.

— Ранок в хату, — хитро посміхаючись, я піднесла будильник до обличчя сестри та увімкнула. На всю кімнату залунали крики чайок.

Сонне та лахмате чудо або ж швидше чудовисько, підскочило над ліжком та закрутило головою, оглядаючись запухлими очима.

— Ти мене до інфаркту доведеш, — Яра нарешті зрозуміла, що тут відбувається, впала назад на ліжко та загорнулась з головою в ковдру.

— Ти вставати плануєш?  — Я окинула поглядом рулетик, намагаючись знайти слабке місце. І знайшла! З під ковдри зухвало виглядали босі п’ятки. Вони й стали моєю ціллю.

— Не планую, — буркнула сестра і підскочила, коли я різко сіла їй на ноги та почала свої тортури. — Аяяй, лоскотно! Пусти!

І викручуючись, наче дзиґа, сестра врятувала свої лапки від моїх рук та напала у відповідь і почала лоскотати мене. Я відбивалась і намагалась дістати Яру. Було одночасно і боляче, і смішно. Ми вовтузились на ліжку до останнього, поки не впали з нього на підлогу.  

— Послали ж мені сестру, — ще досі сміючись, заявила близнючка.

— І не кажи, — підтримала я, — страждаю і страждаю. Бідні мої ребра.

І плазом я відсунулась від ліжка, встала й оглянула поле битви. На ліжку сиротливо залишилась лежати лише одна подушка. Все інше ми стягнули за собою.

— Не знаю про що ти говориш, — Яра підсунула мені свою руку, щоб я допомогла їй встати, — я тобі аж заздрю, наскільки тобі пощастило з сестрою, я можу про таку лише мріяти.

Я смикнула сестру за руку, допомагаючи встати. А після її слів питально підняла брову. Чи не переплутала вона нічого.

— Але ж маємо те, що маємо, — демонстративно тяжко зітхнула сестра, — доводиться миритися зі своєю, іншу близнючку мені вже не дадуть.

До моїх рук успішно потрапила подушка, а Яра дуже швидко зібралась у ванну і різко стукнула дверима моєї кімнати з іншого боку, а мій снаряд для метання привітався із дверима.

— І я тебе люблю, — висунулась мордочка з дверей, показала язика і сховалась назад.

Розмову ми вже продовжили за сніданком. Яра нагріла сирники, які передала турботлива тьотя Ліза, а я нарізала яблук. Вийшов такий собі здоровий сніданок.

— Ти хочеш поговорити про вчорашні події? ­— Я запитала відверто, бо не знала, як підійти делікатно до цього питання. Та і я далеко не спеціаліст у сфері психології.

Гарний настрій сестри зник в одну секунду, вона похитала головою і за кілька секунд пояснила:

— Я усвідомлюю, що зробила помилку, яка могла коштувати мені життя. Обіцяю, що більше такого не буде і не хочу більше згадувати цю тему.

Після слів вона знову повернулась до сніданку, але не підіймала на мене очі. Можливо це був сором.

— А Льоша? — Я не могла не запитати про нього. І чомусь мені здається, що це питання більше потрібне було їй, ніж мені.

— Льоша… — Ярослава зітхнула, поклала ніж та вилку та подивилась на свій телефон. — Напевно він більше не захоче мати зі мною нічого спільного. Але я напишу йому та попрошу вибачення. Машину я ще вчора завезла під його ветеринарну клініку і залишила ключі на рецепції.

— А ти хочеш мати з ним щось спільне? — Я відсунула руки сестри від її обличчя та заглянула в очі. Сльозинка, яка покотилась по її щоці стала мені відповіддю.

— Дуже, — одними губами сказала Яра. Друга сльозинка покотилась іншою щокою. — Але він мені не написав жодного разу і не подзвонив.

Моя посмішка видала мене з головою. Тож я не стала приховувати нічого та підсунула сестрі телефон, де було відкрите листування з Олексієм.

«Вона в тебе?» 22:01

«Угу» 22:01

«Зла на мене?» 22:01

«Угу» 22:02

«Я дурень?» 22:03

«Трохи» 22:07

«Можна я прийду?» 22:40

«Краще не треба» 23:09

«Як ти думаєш, вона погодиться зі мною поговорити?» 23:11

«Хз, от сам і запитаєш» 7:03

«Запитай ти, будь ласка, якщо можна, то я прийду» 7:04

«Як прокинеться запитаю» 7:08

«Дякуууую!» 7:08

«Прокинулась?» 8:00

«Ні» 8:01

«А зараз?» 9:12

«Ні» 9:13

«Ще ні?!» 10:34

«Ні» 10:34

«А може вона не хоче зі мною говорити, а ти мені не зізнаєшся?!» 11:00

«Фото» 11:02

«Вона така мила, коли спить. Але чому вона спить так довго?!» 11:03

«Проснулась» 11:21

«І?!» 11:22

«І?!!!» 11:31

«Що вона сказала?!» 11:40

«Настя!!!! Що сказала Яра?!» 11:55

«Все, я не можу, через п’ятнадцять хвилин я буду у вас» 12:03

— Через п’ятнадцять хвилин я буду у вас. — Сестра прочитала в голос останнє речення і перевела на мене очі. — А котра зараз година?

— 12:20, — люб’язно підказую і широко посміхаюсь, бо чую звук дзвінка. Яра підскакує зі стільця та намагається бігти у різні сторони.

— Ні! Я не готова, я страшна! Без макіяжу! І в халаті! І що я йому скажу?! — Близнючка переводить на мене переляканий погляд. В цей момент смикається ручка дверей і в коридор заходить гігантський букет троянд. 

— А ми пішли з Алісою гуляти! — Гучно заявила я, привертаючи до себе увагу, але не спрацювало. Бо голубки зустрілись поглядами й пожирали один одного очима, наче в останній раз. Тож я взяла рюкзак, Алісу і ми пішли на пошуки пригод.

***

Вперше в житті мені захотілось покликати когось погуляти парком і поговорити. І я наважилась написати Яні. На мій подив дівчина швидко погодилась і пообіцяла за годину бути в парку Перемоги. Тож ми з Алісою повільно пішли в потрібну сторону.

— Привіт! — Ще за кілька десятків метрів почала махати Яна. — Міс, приємно з вами познайомитися, — дівчина обійняла мене і присіла до Аліси та погладила її. А та у відповідь лизнула руку.

— Знайомство відбулось, — я засміялась з кумедності ситуації. — По каву?

Як я встигла зрозуміти за час роботи з Яною — вона фанатка цього напою. Це вже як ритуал — випити хорошої кави в будь-якій ситуації. І немає такої ситуації, коли не можна випити кави.