24.

—  Олесю, не підходить близько до верблюда, він може в тебе плюнути! Настю, не пхай руки до пташок, якщо вони тебе клюнуть я не буду лікувати!  — Роман виступав сьогодні у ролі батька і контролював нас з маленькою, щоб ми нічого не натворили.

А ми з дитячим захопленням дивились на всіх тваринок. Я, як і Олеся, вперше побачила слона, жирафу, левів та інших екзотичних тварин. Ми ще й фото робили! Тепер в мене є купа цікавого в галереї. Маленькі мавпочки, милі, але дуже смердючі лисички, єнотики, білосніжні вовки, ласкавий велетень слон і дуууже багато фотографій птахів і кізочок. Дуже вже ці милі рогаті мекалки запали мені до душі.

Ми ще і їх погодували сіном! І мавпочок погодували бананами під пильним наглядом працівників. Шкода, що лише було три фрукти, тож із жалем я віддала два Олесі і лише один залишила собі.

Мені прогулянка принесла неземне задоволення, а Олеся взагалі фонтанувала радістю.

Ми встигли пройти половину парку, коли в один момент до нас підскочив хлопець з камерою.

—  Гарне фото для гарної сім’ї! Тато, беріть доньку на ручки, обіймайте дружину і кажемо дружно «сир».

Його слова увігнали мене в ступор, я стояла, кліпала очима і намагалась зрозуміти до кого він говорить і чому дивиться на нас. Ситуацію вирішив Рома.

—  Дякуємо, не цього разу.  — Він відповів, взяв мене за руку і потягнув дивитися тигрів.  — Олесю, дивись, які в нього зуби!

А я, як слухняна овечка пішла з ним, не вириваючи руку. Так ми кілька хвилин і пройшли, поки я відходила від шоку. Коли я акуратно витягнула свою руку він нічого не сказав, м’яко відпустив і пішов до Олесі.

І чому я вже звикаю, що Рома розв'язує мої проблеми? І чи хотіла б я якби це насправді була моя сім’я?

Спостерігаю, як хлопець посадив малечу собі на шию, щоб їй було краще видно. Потім він щось сказав і вони в удвох залились реготом, що Олеся аж замахала ніжками, копаючи Рому.

З нього вийшов би прекрасний батько, але чи вийшла б з мене мама? Хоча чому вийшов би? В нього вже є донька.

А як це бути дружиною? Піклуватися про сім’ю, чоловіка, жити з кимось, ділити побут, разом проводити час, спати в одному ліжку і не тільки.

Насправді не можу навіть уявити себе на місці дружини Романа. Взагалі не можу уявити себе в сім’ї. Цікаво, я назавжди залишусь такою і моя доля буде лише спостерігати за щастям інших?

На якусь секунду захотілось закрити очі та уявити, що Олеся моя донька, а Роман коханий чоловік і в нас сімейна прогулянка. Секунда пройшла швидко, але думка залишилась. І схоже, що не лише в мене, бо настрій хлопця трохи змінився і він почав затримувати на мені погляд на кілька секунд довше.

—  А тепер на піцу?  — З іскорками в очах запитав Рома. Моя радість змінилась задумливістю, тому я лише кивнула, а Олеся радісно заплескала ручками.

—  Це улюблене місце моєї доньки, — заявив хлопець, коли ми прийшли у кафе із багатообіцяльною назвою «У єнота».

—  А як звати твою доньку? І скільки їй років?  — По діловому гортаючи дитяче меню, насипала питань малеча. Я ж удала, що не дуже прислухаюсь і набагато більш захоплена вибором піци, але сама нагострила вуха.

—  Мою доцю звати Ліля і вона на два роки старша за тебе, їй дев’ять років.

—  А де вона зараз?  — Я починаю ще більше любити це мале чудо. Які вона влучні питання ставить.

—  Зі своєю мамою. Який сік будеш пити?  — Хлопець майстерно перевів увагу Олесі на вибір напою і вона миттєво забула про що ми говорили.

Але вже під кінець нашого обіду дівчинка вийняла з нього душу і вициганила обіцянку познайомити її з Лілею. Ромі не залишалось нічого іншого, як погодитися та пообіцяти познайомити їх найближчим часом. І щось мені підказує, що це мале чудо так просто з нього не злізе.

Поки ми доїхали назад до дитячого будинку Олеся випросила в Роми ще похід в кіно, ляльковий театр і концерт «на якому грають на великих трубочках і кнопочках». Великі трубочки й кнопочки ми розгадали як орган. Звідки дитина семи років про нього дізналась залишилось для нас запитанням.

Малеча розійшлась не на жарт, тож довелось мені вставити їй кілька палок в колеса і нагадати, що Рома багато працює і має не багато часу. Спочатку Олеся засмутилась, але потім знову розцвіла цвітом і пообіцяла, що дочекається його. Каюсь, я в цей момент ледве не хрюкнула від сміху. Настільки серйозне лице було в маленької й наскільки кумедне в Роми.

На прощання Олеся нас міцно обняла і нагадала, що наш пан заступник директора обіцяв її познайомити з Лілею і що вона буде чекати. Здається, наступного разу мене можна й не брати, їм буде комфортно й у двох.

—  Зупинишся біля метро?  — Як тільки ми в’їхали в місто я вже хотіла тікати від хлопця.

—  Я завезу тебе туди звідки взяв.  — Роман знову увімкнув свого внутрішнього диктатора та навіть не слухав мої переконання, що я із задоволенням проїдусь на громадському транспорті.

Не знаю насправді чому я так казала, враховуючи, що я ненавиджу всі види громадського транспорту. А від переповнених маршруток в мене починається нервовий тік.

Напевно в глибині душі я боялась, що буде якесь продовження нашого спілкування. І тому я вчинила дуже логічно.

—  Може прогуляємось парком і вип’ємо кави?  — Запропонував Роман, коли ми зупинились біля мого будинку.

—  Можна, не хочеться чомусь йти додому.  — Збрехала я, хоча мріяла про те, щоб нарешті впасти у своє ліжко та не ворушитися. І що зі мною не так? Знову хочу виправдати очікування?

І ось через кілька хвилин ми мовчки йшли парком та слухали спів птахів, гавкіт собак, крики дітей та сміх людей. Таке собі поєднання.

—  Вибач, що був з тобою різкий на початку нашого знайомства, — неочікувано почав говорити хлопець.  — Я не маю нічого проти тебе, просто все одночасно напало. Ці DR, які не можуть нормально пояснити, що хочуть.

—  Вони…  — Спробувала захистити наших клієнтів.

—  Так, я вже знаю, що ми задали не достатньо запитань, не в цьому зараз річ.  — Жестом руки та словами мене попросили помовчати.