21.

Робота, робота, перейди на Федота, з Федота на брата, а мені їх зарплату

Офіс зустрів мене незвичним шумом та гамом. Сьогодні я вперше проспала свій будильник та не пішла на пробіжку, бо до третьої години ночі ми з сестрою пліткували про все на світі.

Почалось все з історії про їхнє з Льошею побачення, а закінчилось життєписом Діани Сергіївни. Як виявилось сестра й про працівників агенції все знає.

Всіх подробиць побачення Яра мені, звісно, не розказала, але навіть те, що я почула приємно здивувало.

В моїх очах Олексій був добрим, милим, але невпевненим в собі хлопцем, готовим уступити майже кожному. Таким собі підкаблучником. Але з сестрою він проявив себе, як справжній чоловік і джентльмен, наскільки я це розумію.

—  Льоша заїхав за мною о п’ятій рівно, хоч йому й довелось почекати кілька хвилин, але він мені цим не дорікнув, зробив комплімент та подарував квіти.  — Весело щебетала сестра, кружляючи по кімнаті з квітами. А ми з Алісою нахабно окупували її ліжко.

—  А потім ми поїхали в контактний зоопарк, де я переобнімала всіх. Ну майже. Козла я обнімати не захотіла, хоча Льоша пропонував.  — Зморщила носика Ярослава.

—  А потім ми купили в піцерії піцу та лимонад і пішли в парк на пікнік! Виявилось, що це набагато цікавіше, ніж всі кафе та ресторани. Ми говорили, спостерігали за людьми та тваринами й він мені розказував цікаві факти про собак, яких ми бачили. А ще Льоша сказав, що іноді собаки схожі на своїх власників і ми дивились на людей з собаками і їх порівнювали. Було весело, доки нас не почув власник гігантської вівчарки, після цього ми вирішили, що вже достатньо відпочили й можна ще погуляти.

—  А потім? — Зацікавилась я, бо сестра підозріло притихла.

—  А потім Льоша підвіз мене додому і ми ще трохи поговорили в машині.  — Дуже поспішно завершила розповідь Яра.

Я утрималась від коментарів, лише хитро посміхнулась і спостерігала за сестрою. Я вже трохи вивчила її характер, щоб розуміти  — історія не завершена. І за кілька хвилин вона не витримала.

—  Ну добре, добре, потім ми цілувались в машині. Але не довго, бо тато вийшов подихати свіжим повітрям і увімкнув світло на вулиці. Добре, що хоч не застукав.

Сміх я втримати не змогла. Настільки кумедно виглядала суміш емоцій на обличчі сестри. Вона почервоніла трохи, обурилась діям тата і злісно ніяково копала ліжко на якому я лежала. А потім впала поруч і закрила обличчя подушкою.

—  Схоже я закохалась.

Після цього мене ще чекало кілька годин обговорення пана ветеринара. Участі я особливо в цьому не брала, але на мої вуха випало так багато інформації про нього.

Сестра, як істинна журналістка, підійшла до збору даних максимально відповідально. Хоча навіть не уявляю нащо їй знати ім’я його першої собаки.

А ще для сестри стало сюрпризом те, що Олексій чудово водить автомобіль. До вчорашнього дня вона жодного разу не їздила з ним в ролі пасажира.

І нехай це не дізнається Яра, але з хлопцем мені набагато спокійніше їздити, ніж з нею. Сестра занадто експресивна та імпульсивна, швидко розганяється та швидко гальмує. Відчуваєш себе, наче на американських гірках.

Ми класно провели разом час, але тепер я більше схожа на сонну муху, ніж на людину, готову підкорювати світ.

Тож спершу я забігла на кухню по каву. І коли я щасливо примружуючи очі, виповзла з кавою мене чекав сюрприз. Вся моя новостворена команда чекала мене, розташувавшись навколо столика біля вікна. Женя і Женя, це, до речі, парочка, влаштувались на одному кріслі-мішку. Юля, Сергій та Яна теж захопили собі по мішку, Андрій та Світлана примостили свої тіла на пуфах, а Макс привіз собі царське комп’ютерне крісло на колесах. І один вільний мішок залишили для мене.

- Міс, ви щось запізнюєтесь, — Макс зробив жартівливий реверанс, пропускаючи мене до мого місця.

Я не відреагувала на нього, бо все не могла зрозуміти, що за збори, ми ж наче не домовлялися. Але як виявилось – домовлялися. Просто я через свій вимкнений Інтернет пропустила все.

За дванадцять годин моєї відсутності в мережі колеги встигли оформити остаточно анкету, додати ще туди десяток пунктів, обговорити план та навіть розділити частину обов’язків. А найбільш активні вже встигли згенерувати кілька ідей.

Ще деякий час я тупила, не розуміючи, що взагалі відбувається. А потім в чат зайшла Астра Вільхівська і ми побігли по анкеті, планах та обов’язках.

Зустріч пройшла продуктивно й активно. Ми сперечалися, обговорювали та ментально билися за ідеї та обов’язки. Кілька разів я подумки дякувала Діані, що підсунула мені цих людей.

Вони чітко підмічали деталі, ловили помилки та згадували про такі речі, про які я навіть не чула. І це все в процесі обговорювалось, оцінювалось, щось відкидалось, а інше розподілялось між нами.

Андрій моментально взяв на себе частину відповідальності, акцентуючи на важливих нюансах. Все ж він найдосвідченіший в цій сфері. Але і я не відставала, хоча до останнього думала, що не зможу працювати в команді.

За кілька годин, коли ми майже втратили голос від нескінченних обговорень, команда розійшлась по робочих місцях реалізувати все те, що ми придумали. А я з Андрієм відправилась в тихе місце, де можна було б провести онлайн зустріч з нашими замовниками, щоб отримати відповіді на наші запитання.

До обіду я була вже ледве жива. Зійшлись всі фактори. По-перше, я жахливо не виспалась, по-друге, я поспішала і зранку не поснідала, що не сподобалось моєму організму, а по-третє, сьогодні було занадто багато людей. Мій внутрішній інтроверт впав в кому і відмовився з неї виходити.

Тому я дозволила собі невелику слабкість. Закинула всі дані в бесіду та пішла додому. Саме у свою квартиру, де змогла просто посидіти насолоджуючись спокоєм та тишею.

Доставка їжі підняла мій настрій і з гармонією в душі я сіла за своє рідне «працюю поки не здохну».