20.

Яскраві будні офісного планктону

Ранкове сонце приємно мружило очі. Пташки вже виспівували свої пісні, а ми з Алісою неслись парком.

Легенький вітерець приємно холодив розігріту шкіру, а біг, як завжди, дарував мені гармонію та спокій. Ніщо не бадьорить так чудово зранку, як пробіжка. 

Особливо якщо вона за гарної погоди, прекрасних звуків та чудової компанії. Обожнюю аромати та звуки лісу або парку, наче душа співає. Жаль, що більшість людей не чують цієї магії природи й бігають в навушниках. Вони так багато втрачають.

Через десять кілометрів я перейшла на ходьбу. Не те щоб я втомилась, просто Аліса вже пробігла свою норму і навіть трохи більше. Тому я зараз віддам собаку Ярославі й пробіжу ще кілька кілометрів, а вони підуть в будинок.

Так, Яра вирішила підтримати мене на ранковій пробіжці та виповзла з кімнати рівно о шостій ранку. Чому не в шостій тридцять, як завжди? Довелось прокидатися трохи швидше, щоб ще завезти Алісу додому, адже в будинку вона влаштує армагедон, поки мене не буде.

Загалом сестра виповзла нещасним соньком з кімнати, ледве зробила ліниву зарядку і підтюпцем пробігла десь кілометр. Поки ми обоє не здались. Ярослава втомилась бігти, а я втомилась так повільно повзти та стримувати собаку. Тому ми домовились, що ми з Алісою будемо бігати, як зазвичай, а сестра скільки зможе.

Але з гордістю можу відмітити, що Яра довго не здавалась, іноді бігла, іноді йшла, але не поверталась додому і не сідала на лавку. Хвилин двадцять.

На черговому нашому колі, я помітила, як вона фліртує з якимось собачником. Правда, потім він помітив мене і ледве не скрутив голову, намагаючись зрозуміти в нього глюки чи ми близнючки.

Коли ми знайшли сестру, вона мирно намагалась заснути просто на лавці, підмощуючи під голову руки.

І в той момент, коли я помітила сестру, її помітив поліцейський на велосипеді. Зізнаюсь чесно, мені дуже хотілось вдати, що я не знаю Яру і подивитись, як вона буде переконувати, що вона не бомжик, а вийшла на ранкову пробіжку.

Але прокинулась моя совість, а логіка нашепотіла на вухо, що чоловік мене вже помітив і одразу зрозумів, що ми сестри. Сумно. Бо було б цікаво.

Але пригоди не вийшло, близнючка пішла з Алісою додому, а я побігла. Хоча ні, підло брешу.

Пригода таки одна сталась. Ближче до закінчення пробіжки, коли я мала вже прискорюватись, зі мною захотів познайомитися якийсь хлопець. Він майже мене наздогнав і почав з далеку ще привертати мою увагу.

Тож пришвидшилась я максимально і за лічені секунди. Можливо навіть поставила новий рекорд швидкості. На щастя, хлопець залишився далеко позаду. Друзі сказали б, що я як дика. 

А тьотя Ліза зі здивуванням спостерігала, як я ходжу по подвір’ї, намагаючись віддихатися.  Вирішила не пояснювати, що тікала від хлопця, лише сказала, що бігаю під кінець швидше. Жінка покивала головою з розумним виглядом.

Після душу на столі мене чекали ароматні сирники з полуницею від Лізи Юріївни й батько. Батько був не на столі якщо що, він пив каву на терасі, але коли побачив мене, то перемістився на кухню.

— Настю, ти як моя розрада, нормально снідаєш зранку, - зворушливо склавши руки й проводжаючи поглядом кожну вилку, сказала тьотя Ліза.

Якби це хтось був інший я б вже вдавилась, але вона це так турботливо сказала, що мені стало ще смачніше.

— Сергій одну каву зранку хлюпає, хоча лікар чітко сказав – якщо не хоче собі виразку шлунку, то мусить снідати. Може хоч ти його переконаєш. Бо Ярослава така сама, може взагалі поснідати о третій дня.

Я лише здивовано подивилась на батька, а він прикрив рукою очі, вдаючи, що йому соромно. Угу, так я й повірила. Як знайду де, обов’язково скажу.

На цій ноті тато й поїхав в офіс, любить він попрацювати в тиші, поки нікого ще немає. А мене з Алісою мала б завезти додому сестра.

— А де Яра? — В якийсь момент я помітила, що сестра все не спускається з другого поверху. Я, звісно, розумію, що вона любить похлюпатися у ванні, але вже пройшло близько двох годин з того моменту, як вона повернулась.

— Сопе, — посміхнулась наша господиня-чарівниця. — Прийшла, помила лапи Алісі й впала на диван, ледве вмовила її піти в кімнату на ліжко. Роздягатися вона відмовилась категорично, в чому була в тому й замоталась рулетиком в ковдру.

— І довго вона буде спати? — З надією запитала, але надія померла в конвульсіях. Сестра встане десь близько обіду, бо сьогодні в неї вихідний в університеті.

Ні, я могла її збудити й попросити мене завести, але вона так солодко спала, що в мене рука не піднялась руйнувати її сон. Тому я лише намалювала їй на обличчі сердечко. Зубною пастою.  

Алісу довелось залишити під відповідальність Лізи Юріївни, таксі до моєї квартири коштувало б гігантські гроші й чекати довелось би вічність.

Жінка ж поклялась погодувати мою улюбленицю котячим кормом, бо іншого в будинку не знайшлось і приглядати за нею, поки та буде гуляти на вулиці. А як тільки прокинеться сестра та одразу завезе Алісу додому або забезпечить повний комфорт в будинку.

І якщо чесно я не очікувала такого «комфорту» для Аліси, який організували ці дві авантюрні дами. Але про це згодом, бо я дісталась до роботи. І не питайте скільки нервових клітин мені коштував громадський транспорт.

Я навіть вперше задумалась над покупкою власного автомобіля. І написала собі ціль пошукати хорошу автошколу.

А от в офісі всі мої нервові клітини помахали мені лапкою і відправились в далеку подорож.

Бо клята ропуха, вона ж жаба, відправила ті страшні візитки, навіть не поглянувши на інші, які я підготувала. Злість била в мені фонтаном, ненавиджу коли моєю роботою нехтують, а вона зробила саме це.

І ще так улесливо порекомендувала мені не тривожити батька такими дурницями. Я ж у відповідь уїдливо всміхнулась і пообіцяла, що по дурницях я його турбувати не буду. Бо друкована продукція це не дурниці.