8.

Жіночий алкоголізм штука невиліковна. Але якщо трошки і дуже хочеться... то іноді можна

Настя

Таке пробудження в мене вперше. Побачити перед носом ноги було неочікувано. Але ще більше я не розраховувала відчути головний біль, що розриває голову на тисячу шматочків.

Зі стогоном намагаюсь хоча б сісти. І розумію, що мої ноги теж в полоні чужих рук. Ледве повертаюсь в потрібну сторону і розумію, що спала з Ярославою. А власниця сусіднього тіла лише незадоволено сопе і пускає слині на мене.

Що?!

Не звертаючи увагу на головний біль, повзу черв’ячком до краю ліжка та прокручуюсь навколо осі. Починає нудити, але я не здаюсь, свобода вже так близько, дівчина майже випустила мене.

І ось в останньому ривку я тікаю з полону та скочуюсь з ліжка на підлогу. Одразу піднятися не виходить, світ обертається навколо мене та люб’язно кличе очистити совість та шлунок.

Невже так погано стає після пляшки вина?! Навіщо тоді люди п’ють алкоголь? – Шепочу під ніс та повзу в сторону дверей. Піднятися на ноги це вже вищий рівень, до нього ще треба прокачатися.

Лише у вітальні я збираюсь з духом та акуратно по стіночці йду до дивану. За вікном вже вийшло сонце. Так дивно, навіть в стані алкогольного сп’яніння мій організм прокинувся у звичний час.

Розумію звідки таке самопочуття. Тому що на столику біля дивану стоять кілька пляшок вина, апероль, просеко, гренадін та ще якісь пляшки, пляшечки та незрозумілі штучки.

— Ми робили коктейлі.  — Кілька спогадів заставляють вхопитися за голову.

Ярославі спала на думку чудова ідея – поїхати в клуб, щоб познайомити мене з життям сучасної еліти. Я відмовилась, потім вона почала жалітися, що дуже хоче коктейль і вигадала чудову ідею зробити вдома.

Наступним з туману виплив спогад про кур’єра, який привіз цілу коробку начинки. Там був алкоголь, трубочки, різні стакани, лід…

Ааа, лід! Який ми успішно залишили на моєму робочому столі, бо на столику не було місця. А там же планшет! Ноутбук! Ескізи!

Відриваюсь від дивану, наче й не було нічого вчора. І одним гігантським кроком дістаюсь до столу. Ідеальний порядок радує та заспокоює душу. Не знаю, хто це зробив, але плюс від мене в карму. Бо я чітко пам’ятаю відкритий пакет для заморозки поруч з технікою. І як заплітаючись в словах я просила Яру не забути забрати його.

Якщо його немає тут, то де він? Хоча яка в біса різниця, якщо мені так болить голова. Моєму організму не сподобалась така руханка і він скромно нагадав, що краще посидіти, а ще краще полежати.

Повертаюсь на диванчик.

Охх, як же добре просто лежати… А якщо попити, то буде ще краще… Але це треба йти на кухню. Дорога дальня, тому насолоджуємось диваном. І чому мій організм придумав кожного ранку вставати так рано?

Годинник на стіні показує лише сьому годину ранку. Ярослава навіть не відчула мого зникнення, спить як ведмідь в барлозі. А я вперто кудись пхалась, але куди?

«Якщо не пам’ятаю, отже це не важливо».

Геніальний висновок приходить в мою похмільну голову і я навіть дозволяю собі розслабитись та поспати ще трохи. Але вже на межі сну я згадую та вкотре підриваюсь з ніг.

—  Аліса!

От прокляття, я забула про собаку! В цей час ми завжди виходимо на прогулянку. І що дивно, моя дівчинка ще досі не будить мене, обурюючись безвідповідальністю. Аліса втекла навіть зі свого місця у вітальні, довела її хазяйка своєю п’янкою.

Притримуючи голову руками, йду на кухню, якщо не тут, то там вона точно буде. Але кухня зустрічає мене спокоєм, тишею та недогризком піци посеред столу.

А це вже не смішно. Тривога починає брати верх, тому що я зовсім не пам’ятаю де моя дівчинка. У ванні її немає, двері замкнені на ключ і ніде навіть хвостик не виглядає.

Від нервів совість зникає і я йду будити сестру.

—  Ярослава, — штурхаю дівчину, намагаючись добудитися, — де Аліса? Я не пам’ятаю, де моя собака. Ну проснись, я тебе прошу!

-Що? Де? Коли? – Дівчина різко підскакує та через секунду хапається за голову. – Ох, скільки ж ми вчора випили?

—  Багато, де Аліса? Ти пам’ятаєш щось? — Нема часу вести світську бесіду, зникла моя собака.

—  Аліса… Аліса… - Ярослава намагається запустити мозок, а в коридорі клацає замок і відчиняються вхідні двері.

Через кілька секунд до кімнати залітає моя Аліса. Собака принюхується і наче переконавшись, що я в порядку повертається до вітальні. А що взагалі відбувається?

— Доброго ранку, алкоголічки.  — З противно радісною посмішкою заходить Льоша.  — Стриптизера викликали?

—  Чому я тебе не пам'ятаю?  — Ярослава озвучила питання від нас двох, тому що я зовсім не пам’ятаю появи хлопця.

— О, навіть не знаю. Уявляєш, сплю я собі, у вухо не дую і посеред ночі лунає дзвінок, від тебе.  — Льоша тикнув пальцем на Яру.  —  Поки я прокинувся, поки зрозумів, що взагалі відбувається телефон передзвонив. І не встигаю я подумати, що взагалі відбувається, як дзвониш ти!  — На цей раз він махнув рукою в мою сторону.

Ми з сестрою переглянулись та кожна полізла у свій телефон. Не знаю, що побачила Ярослава, а я вночі телефонувала кілька разів їй, в доставку їжі, Олексію та на кілька невідомих номерів. Останній дзвінок близько третьої ночі.

—  Переконались?  — Пан ветеринар підпер собою стіну, запустив руку в рюкзак та дістав чарівну рідину. Вода манить своїми виблисками. Хочу, хочу, хочу. Роблю максимально жалібний вигляд та натякаю поглядом.

— Дай води, не знущайся, — Яра ж одразу висловлює бажання без натяків та протягує руку.

Але Льоша лише здивовано підіймає брови, ніби вона попросила мільйон. А потім він відкручує кришку та п’є воду. А там лише пів літра чарівної рідини, яка швидко закінчується. Проводимо поглядом кожен ковток.  Не можна навіть описати наше розчарування життям, коли цей гад допив всю воду. Ну от який справжній друг зробить таку свиню?