4.

Зробити правильно чи отримати задоволення?

- Аліса, - звернулась я до улюблениці, яка задоволено гризла свою іграшку, - і що мені одягнути в кіно?

Була б в мене подруга, запитала її, а так лише з сумнівом оглядала не чисельний одяг одного фасону. Я нікуди не ходила, крім магазину і прогулянок з собакою, тож в моєму гардеробі були джинси, шорти, кілька кофт та футболок і… Все. Мій переїзд ніколи не був проблемою для мене. Інші дівчата напевно з більшою сумкою на відпочинок їдуть.

Тож не знайшовши кращих ідей, вдягнула те, що перше випало – шорти та футболку-поло. Ну добре, я ще та чепуруха та перфекціоністка, тому всі мої речі ідеально розкладені в шафі по виду та кольору. А ще для різноманітності я розпустила своє довге волосся.  

Не те щоб я хотіла дуже гарно вдягнутися, чи переживала, що скажуть люди або хотіла сподобатися Олексію. Але це ж мій перший похід в кіно! Тому я хочу запам’ятати цей день в деталях. І нехай він пройде ідеально.

До виходу залишалось лише кілька хвилин, а я все стояла перед дзеркалом і з сумнівом прокручувала в руках туш для вій та блиск для губ. Їх мені колись дали в подарунок в одному з магазинів косметики чи то в честь їхнього відкриття, чи тому, що я накупляла догляду за волоссям та тілом на пристойну суму, але до сьогодні воли лежали запаковані десь глибоко в сумці.

Фарбувалися мені ще не доводилось, в дорослому житті не було причин, в дитинстві не було можливостей. Але теоретично тут же немає нічого складного? Не один раз бачила в фільмах як це роблять.

- Хоча блиск я з’їм, - оглядаю з сумнівом туш для вій та повертаю її назад в сумку, - а от ця водостійка капость злізе хіба з віями.

Набравшись рішучості відкриваю блиск для губ, світло-рожевий з ароматом полуниці. Ну що я можу сказати… Виявляється нафарбувати губи блиском це не так і легко, доводиться кілька разів витирати серветками й малювати знову. І лише з четвертої спроби результат мене задовольнив.

Це збіглося з дзвінком Олексія, тож захопивши ключі та гроші й вийшла з дому. Хлопець вже чекав мене під під’їздом, він вже кілька разів підвозив мене до дому після наших спільних відвідувань дитячих будинків, тож запропонував зустрітись біля мене. Тим більше кінотеатр знаходиться в кількох хвилинах ходьби.

- Привіт! Маєш гарний вигляд, тобі дуже пасує розпущене волосся, - він зробив мені комплімент чи то з ввічливості, чи то справді так думав, але я зависла. І що мені відповідати? Переводжу спантеличений погляд на хлопця та намагаюсь вичавити привітну посмішку.

- Привіт! Дякую, ти теж, - оглядаю хлопця в пошуках причини для компліменту, - маєш гарний годинник.

У відповідь мені не культурно засміялися, він аж нагнувся та почав стукати руками по колінах. Ну що? Я ж намагаюсь зробити все правильно. Направляю обурливі погляди на ветеринара, що зараз доплигається, схрещую руки в захисному жесті та чекаю пояснень.

Він правда на мене сурову не ведеться, витер сльози сміху, махнув в сторону кінотеатру та помалу поплентався в ту сторону. Довелось йти за ним, я ж зібралась в кіно, хто його знає коли починається сеанс.

- Сьогодні я буду твоїм вчителем, - поважно заявив мій компаньйон на сьогодні, - називай мене Сенсей. Я розкрию тобі великі вчення про поведінку людини. Ай, ти чого б’єшся?

Каюсь, запотиличник вийшов сам, я лише трохи підняла руку в потрібну сторону.

- Б’є, отже любить, - розумно покивав та зробив не логічні висновки, не дочекавшись від мене відповіді, - так от сонечко, - в момент коли він промовляв ці слова чиясь нагла верхня кінцівка примостилась на моїй талії. Довелось пригрозити кулаком і вирвати руку, коли він спробував вже мою покласти собі на руку.

- Та що ж ти як дика кішка? Я ж цілуватися не лізу, це нормально коли люди йдуть просто під руку, друзі так теж ходять. – Включився знову балабол, цього разу з виховним нахилом.

 – І нормально робити компліменти друзями, не обов’язково на них відповідати зустрічним, достатньо подякувати. І нормально, - на щастя, ми вже майже прийшли до кінотеатру, Олексій перегнав мене та відкрив двері, - пропускати дівчину вперед, достатньо лише подякувати за це.

- Дякую, можливо ми вже закінчимо виховний процес і розбір мого життя? – Це мало бути сказано суворим голосом та з поглядом з під лоба, але мої очі захоплено розглядали кінотеатр з середини і я навіть не почула, що там мені буркнули у відповідь.

 Просторий зал з м’якими диванчиками, кілька кас для покупки білетів та довжелезна стійка з попкорном та водою, а від аромату я ледве не поплила в ту сторону. Схоже цей попкорн має бути смачнішим, ніж той що продається в магазинах та робиться в мікрохвильовці. Куплю собі відро, ні, два відра, здається там ще й різні смаки є.

Але плани довелось трохи змінити, бо хлопець потягнув мене вибирати фільм. Як виявилось на різні години в різних залах показували різні. Тут були й мультфільми, і мелодрами, і комедії, один детектив та фільм жахів. Для мене вибір був очевидний, але я вирішила покластись на свого… друга.

Тож він відправився по квитки, а я по попкорн, запах якого забивав мені всі рецептори та тягнув магнітом до себе. Я взяла два великих відра з різними смаками, перед мною парочка попросила намішати різних, а я повторила за ними й тепер із задоволенням принюхувалась. А ще всі брали воду, тож взяла і я. Собі та Олексію, з поведінки та розмов людей я зрозуміла, що це нормально, коли друзі купляють щось один одному.

- В нас сеанс через двадцять хвилин, - перед моїм носом помахали квитками й нагла лапа загребла жменю попкорну, - йдемо поки на диван, скоро вже будуть пускати в зал, але рекламу ми можемо і вдома подивитися.

- Ай, - обурився власник наглих кінцівок, коли я стукнула його по руках за випад в сторону відер, - тобі жаль кількох штучок для бідного голодного друга?

- Це на фільм, - пояснила свою точку зору, - я ж терплю, хоча дуже хочу спробувати зі смаком солоної карамелі й ти терпи.