РОЗДІЛ XV - ДЕНИС

Мій друг несподівано покликав мене на вечірку на всю ніч. Спершу я трохи вагався – не був певен, чи варто йти, та зрештою вирішив: чому б і ні? До того ж мені одразу спало на думку, що можу взяти із собою Аню. Це був би чудовий шанс провести з нею більше часу, подивитися, як вона почуватиметься в новій компанії, і, можливо, трохи розвіятись обом.

Я написав їй повідомлення, розповів про вечірку й запитав, чи не хоче скласти мені компанію. Вона відповіла майже одразу, що подумає, а через декілька хвилин погодилась.

Ми поїхали на метро, а коли вийшли із підземки, рушили в бік будинку, де мала проходити вечірка, я помітив, що Аня трохи напружена. Вона мовчала, але її погляд видавав хвилювання. Я почав тихо розповідати їй про своїх однокласників – хто буде, з ким варто привітатись, хто просто мовчун, а хто завжди на позитиві. Хотів трохи розрядити обстановку, щоб їй було легше.

Ми підійшли до дверей, і я натиснув на дзвінок. За кілька секунд двері відчинив рудий хлопець із широкою посмішкою на обличчі.

– Привіт! Ти, напевно, Аня, правда? – привітався мій друг. – Я Саша, приємно познайомитись!

Аня посміхнулась і потиснула йому руку. Видно було, що трохи ніяковіє, але тримається молодцем.

Ми зайшли в середину. Квартира була велика й заповнена людьми. Аня трималася ближче до мене.

Першу годину я краєм ока спостерігав за Анею. Вона спочатку трималася трохи осторонь, але згодом почала розслаблятися, сміялася з жартів моїх друзів, включалася у розмови. Мені було приємно бачити, як вона знаходить спільну мову з усіма. Я намагався не залишати її надовго одну — все ж компанія нова, незнайомі обличчя.

Коли музика заграла гучніше й майже всі почали танцювати, я кивнув їй, мовляв, ходи. Вона посміхнулась і не відмовилась. Я взяв її за руку і повів на середину кімнати.

Аж раптом до нас підійшла дівчина з темним довгим волоссям. Я її вперше бачив  – мабуть, хтось привів із собою. Вона простягнула пляшку вина і запропонувала моїй дівчині келих. Я побачив, що вона трохи розгубилася, і сказав, намагаючись бути спокійним:

– Ну, якщо хочеш. Тільки ж не багато…

Вона кивнула і взяла келих. Я помітив, як після кількох ковтків її настрій ніби покращився, але ненадовго. Минуло кілька хвилин — і щось змінилося. Вона стала мовчазною, рухи сповільнилися. Раптом я побачив, як вона похитнулася, і підійшов ближче.

– Денисе… – почулася її тиха, ледве чутна фраза.

У висновку вийшло так, що я її всю ніч водив до туалету. Врешті-решт, Аня заснула на дивані, ну а я на кріслі.

Я прокинувся зранку та побачив, що Аня не спить, тому я вирішив присісти до неї. І так вийшло, що ми разом заснули, сидячи на дивані.

Потім нас розбудили звуки від друзів.

– Ти як? Ти відчуваєш себе краще? – запитав я, коли ми прокинулися.

Аня кивнула, посміхнувшись, хоча ще почувалася не зовсім на висоті. Вона вставала, і разом зі мною приєдналися до інших.

Після сніданку, коли всі почали розходитись, я, не даючи Ані можливості довго думати, запитав:

– Тебе провести додому?

Ми вийшли з дому, і почали йти пішки по пустих вулицях.

– Не переймайся, – сказав я, коли помітив, як Аня знову поглянула в бік землі.  –Я не ображаюсь, правда. Все було добре, я не злюсь. Не треба себе корити.

Аня подивилась на мене,

– Я знаю… – тихо відповіла вона. – Просто я не хотіла, щоб так сталося. Я… не зручно мені.

Я усміхнувся і ніжно обійняв її за плечі, зупинившись на кілька секунд.

– Не думай про це, – промовив він. – Все в порядку. Ти важлива для мене.

Коли ми дійшли до її дому, Аня зупинилася на порозі. Я не відпустив її руку і ніжно обняв. Я поглянув їй в очі, а вона відповіла його поглядом. Потім нахилився і поцілував її. Аня відповіла на мій поцілунок, відчуваючи. Це був такий момент, який запам'ятається на довго, тихий, інтимний, спільний між нами, коли весь світ здавався таким маленьким і теплим. Потім Аня пішла додому, і я теж пішов.